Цілителі Фотій і Аникита

Фотій і Аникита

25 серпня – день вшанування пам’яті святих мучеників та цілителів Фотія і Аникити. Святих молять про швидке одужання,зміцнення здоров’я рідних.

Жили майбутні святі у Нікомідії в часи правління жорстокого імператора Діоклетіана. Аникита був військовим сановником при імператорі, тому знав про його ненависть та жорстокі плани щодо всіх, хто сповідує себе християнином.

Після того, як імператор наказав розставити по всьому місту знаряддя для страти, святий Аникита прийшов до нього, щоб вмовити відректися від жорстокого ідолопоклонства. Розгніваний імператор не став слухати святого, а наказав кинути в клітку до диких звірів. Але лев, коли побачив Аникиту, зробився покірливий і лащився до нього. Раптово почався сильний землетрус, через що впало капище Геркулеса, і під зруйнованою міською стіною загинуло багато язичників.

Діоклетіан наказав палачу відсікти голову святому, але, як тільки той заніс меч, сам впав без відчуттів. Святого Аникиту почали колесувати і палити вогнем, але колесо зупинилося, а вогонь згас. Мученика кинули в казан з киплячим оловом, але олово остигнуло.

Племінник мученика – святий Фотій, вітав страждальника і, звернувшись до царя, промовив: «Ідолопоклонник, твої боги – ніщо!». Меч, занесений над новим сповідувачем, уразив самого палача. Мучеників посадили в темницю.

Після довгих прохань та обіцянок імператора озолотити та прославити їх, мученики твердо сказали: «Згинь ти зі своєю честю і багатством!».

Тоді, за наказом імператора, їх прив’язали за ноги до диких коней і волочили по камінню, але святі залишилися неушкодженими. Не постраждали вони і в розжареній лазні, яка розвалилася. Потім Діоклетіан повелів розпалити величезну піч, і безліч християн, яких надихнули своїми подвигами святі Фотій і Аникита, самі зайшли до неї зі словами: «Ми християни!». Всі вони загинули з щирою молитвою на вустах.

Тіла святих Аникити і Фотія не постраждали від вогню і навіть волосся їх залишилося ціле. Бачивши це, багато хто з язичників увірували в Христа.

З Днем Незалежності України!

День Незалежності

Дорогі брати і сестри!

Щиро вітаю з Днем Незалежності України! Сердечно бажаю Вам і Вашим близьким міцного здоров’я, душевного миру, сил та наснаги у боротьбі за незалежне майбуття.

День Незалежності – це велична дата в українській історії, яка ніколи не згасне в пам’яті майбутніх вільних поколінь. Це свято є символом відродження українського народу, його мужності, героїзму та духовної свободи. На жаль, сьогодні синам та донькам України доводиться відстоювати право на незалежність, суверенітет та територіальну цілісність ціною власного життя.

Вітаючи Вас із цим величним святом, молитовно бажаю українству зміцнення нашої держави та завершення процесів уконституювання Єдиної помісної церкви, визнаної світовим православ’ям.

Піднесімо свої молитви до Спасителя за мир на нашій квітучій землі, за те, щоб Він оберігав кожного захисника України і подарував своє благословення на життя у вільній демократичній державі.

З повагою,
Голова Фонду пам’яті Блаженнійшого Митрополита Мефодія
Наталія Шевчук

Символ Незалежності

Прапор України

Сонячно-блакитна Україна напередодні Дня Незалежності святкує не менш важливе і яскраве свято – День Державного прапора України.

Важко повірити, що сьогодні, у середині другого десятиріччя ХХІ століття, українці проливають кров за свободу, за вітчизну, за єдність. Не до гучних святкувань сьогодні. В очах України — смуток, у душі — неспокій. Але 23-го і 24 серпня – святкові дні для нашого народу.

Державний прапор України є одним з національних символів нашої країни. Жовтий та блакитний кольори на прапорі України з’явилися ще від часів прийняття християнства. Ці барви в багатьох цивілізаціях символізують велич. Вибір українцями саме цих кольорів підкреслює ставлення до символів життя: чистого неба та пшеничної ниви.

Святкування Дня Державного прапора в Україні спрямовано на вшанування багатовікової історії українського державотворення, виховання поваги громадян до символу незалежної України, адже під ним українці йшли до проголошення самостійності, долали всі перешкоди впродовж своєї непростої історії. Тому для України як держави, котра має давнє історичне коріння і прагне стати повноправним членом Європейського союзу, природним є вияв пошани до своєї національної символіки, а саме до прапора.

Всі ми спостерігали, як за останній час жовто-блакитна стрічка перетворилася з офіційного державного символу на щось набагато більше — рідне, заповітне. У нинішніх реаліях ці два кольори підкреслюють нашу самобутність, свободу духу народу, безмежну його любов до батьківської землі та віру в її щасливе завтра.

Україна щиро пишається своїми молодими і дужими спортсменами, які прославили країну на Олімпіаді в Ріо. Завдяки їм увесь світ побачив сонячний жовто-блакитний прапор, який надихав спортсменів на перемоги та допомагав ставити олімпійські рекорди. Дякуємо нашим чемпіонам за сили, переживання та віру в Україну!

Цілі покоління наших предків творили націю, боролися за державність та незалежність. Боротьба триває. Ми неодмінно вистоїмо! Ми станемо мудрішими, сильнішими, вільними!

Фонд пам’яті Блаженнійшого Митрополита Мефодія від щирого серця вітає всіх людей нашої країни з Днем Державного прапора України!

Крилатий вітер розвиває стяг –
Блакить із золотом на нім переплелися,
Наш прапор майорить неначе птах:
Народ не вмер й нікому не скорився!

Ми пишемо історію землі,
Своєї незалежної країни,
Ми – громадяни, хай іще й малі.
Держава наша – вільна Україна.

З часів далеких відгомін іде
Про прадідів відвагу, мужність, славу.
Наш прапор житнім золотом цвіте;
Він – символ незалежної держави.

Знамення сяє сонцем золотим,
Небесною виблискує блакиттю…
З ним здобували все, що є святим;
І нас із ним нікому не скорити!

Святий Лаврентій

Святий Лаврентій

23 серпня вшановують пам’ять мученика Лаврентія, одного із семи дияконів Римської Церкви. Святому часто моляться про захист від хвороб, також вважається, що він допомагає вилікувати різні захворювання очей.

Святий Лаврентій постраждав за часи правління імператора Валеріана, який в 257 році наказав вбити всіх єпископів, священників і дияконів Христової Церкви.

Коли ув’язненого Папу Сикста вели до темниці, Лаврентій ішов за ним і зі сльозами говорив, що хоче віддати за святу віру життя разом з Христовим намісником. На це Папа сказав йому: «Я не залишаю тебе, мій сину… Ти підеш за мною через три дні». Почувши це, Лаврентій вирішив продати увесь церковний посуд, а виручені гроші роздати бідним.

Префект Риму швидко дізнався про вчинок Лаврентія. Диякону запропонували віддати все церковне майно для утримання війська. Лаврентій категорично відмовився це зробити,тож його посадили до в’язниці, де піддавали жорстоким тортурам.

Перебуваючи у в’язниці святий Лаврентій зцілив та охрестив багатьох постраждалих від рук імператора. Але у 258 році, під час страшних мук, Лаврентій віддав Богові свою душу.

Апостол Матвій

Апостол Матвій

22 серпня православні християни молитовно вшановують пам’ять святого апостола і євангеліста Матвія. Згідно з Біблією, у Ісуса Христа було дванадцять учнів, послідовників, апостолів. Кожен з них до зустрічі зі Спасителем жив своїм життям, виконував обов’язки, грав певну роль у суспільстві.

Апостол Матвій служив збирачем податків для Риму. Почувши голос Ісуса Христа: «Іди за Мною» (Мф. 9. 9), він залишив свою посаду і пішов за Спасителем. Спочатку святий проповідував у Палестині. Перед виходом на проповідь у далекі країни апостол написав Євангеліє.

Згодом святий апостол Матвій обійшов з Євангельською проповіддю Сирію, Мідію, Персію і Парфію. Остання країна до якої дійшов святий євангеліст була Ефіопія. Він заснував там Церкву і побудував храм у місті Мірмени, поставив у ній єпископом свого супутника на ім’я Платон. Коли апостол старанно благав Бога про навернення ефіопів, під час молитви явився йому Сам Господь в образі хлопця і, давши жезл, наказав поставити його біля дверей храму. Господь сказав, що з цього жезла виросте дерево і буде приносити плоди, а від кореня його буде випливати джерело води. Вмившись у воді і споживши плодів, ефіопи змінять свій прикрий норов, стануть добрими і лагідними.

Апостол поніс жезл до храму, а дорогою зустрів дружину і сина правителя цієї країни Фулвіана, одержимих нечистим духом. Святий апостол ім’ям Ісуса Христа зцілив їх. Це диво навернуло до Господа велику кількість язичників. Але правитель не хотів, щоб його піддані були християнами і перестали поклонятися язичницьким богам. Він звинуватив апостола в чаклунстві і наказав стратити його.

Святого Матвія поклали обличчям вниз, засипали хмизом і підпалили. Коли вогнище розгорілося, то всі побачили, що вогонь не шкодить святому Матвію. Тоді Фулвіан наказав додати хмизу в багаття, обливши його смолою і поставивши навколо дванадцять ідолів. Але полум’я розтопило ідолів і обпалило Фулвіана. Переляканий ефіоп звернувся до святого з благанням про помилування, і по молитві апостола полум’я згасло. Тіло святого апостола залишилося неушкодженим, і він відійшов до Господа. Правитель Фулвіан гірко розкаявся в скоєному, але сумнівів своїх не залишив. Він звелів покласти тіло святого Матвія в залізну труну і кинути в море. При цьому Фулвіан сказав, що якщо Бог Матвія збереже тіло апостола у воді, як зберіг його у вогні, то слід поклонятися цьому Єдиному Правдивому Богові. 

У ту ж ніч до єпископа Платона у сні з’явився апостол Матвій і наказав йому йти з кліром на берег моря і знайти там його тіло. Прийшов на берег і Фулвіан зі своєю свитою. Винесена хвилею труна була з честю перенесена у храм, побудований апостолом. Тоді Фулвіан попросив у Матвія прощення, після чого єпископ Платон хрестив його з ім’ям Матвій, яке дав йому за велінням Божим. Правитель Фулвіан прийняв єпископство і продовжив справу навернення свого народу.

Милосердний Мирон

Святитель Мирон

21 серпня відзначають пам’ять святителя Мирона, єпископа Критського. В цей день селяни часто збирали в лісі ожину, яку потім використовували як лікарський засіб проти хвороб, робили з неї настоянки та вина.

Святитель Мирон народився на острові Крит і провів на ньому все своє життя. Він, разом зі своєю родиною, займався землеробством. Святого завжди згадують як милосердного, справедливого та доброчесного чоловіка, якого поважали всі жителі острова.

Одного разу святий Мирон побачив, як жадібні злодії забралися в його комору і складають зерно в мішки так, що вони ледь не розривались. Тоді він не тільки не став їм заважати, а й, навпаки, допоміг все зібрати і винести. Дізнавшись, що перед ними господар, злодії засоромилися і вирішили повернути крадене. Після цього вони звернулися в віру в Христа, і саме це в народі вважають першим чудом Мирона.

В часи правління Діоклетіана тривали жорстокі гоніння на християн, критяни обрали Мирона, щоб попросити його прийняти сан пресвітера в Равкії. Святий Мирон погодився та смиренно терпів усі поневіряння, допомагав усім, хто цього потребував. Після загибелі Діоклетіана, коли гоніння припинилися, пресвітер Мирон отримав єпископський сан.

Святитель Мирон очолював Церкву довгі роки, являючи приклад милосердя та любові. Він мирно помер у віці майже 100 років, приблизно в 350 році. За своє майже столітнє життя цей визначний чоловік силою Божою створив багато чудес.