НАШ ТЕЛЕГРАМ

Собор Різдва Христового

Собор Різдва Христового

Це один із найдавніших храмів міста. Історики розповідають, що церкву свого часу відвідували Константинопольський патріарх Єремія, просвітник і богослов Кирило Транквіліон Ставровецький, князь Костянтин Острозький і гетьман Богдан Хмельницький.

Вперше про церкву Різдва Христового йдеться у грамоті польського короля Жигмонта ІІ від 1566 року. У ній пишуть, що син засновника міста Яна Тарнавського Христофор укріпив Тернопіль. Тоді ще дерев’яна Рождественська церква стояла не в центрі міста, як тепер, а біля самих валів поблизу Кам’янецької брами.

Кам’яний храм тернополяни будували від 1602 до 1608 року.

Фундатори — ктитори С. Григорович, В. Ігнатович, будівничий Леонтій, парафіяни міста. У камені, вмурованому над входом до церкви, згадані імена:

 

  • князів Костянтина-Василя та Олександра Острозьких, які у (1570 році виділили 60 морґів поля на витрати храму і шпиталю для вбогих православних міщан;
  • патріарха Єремії ІІ (Траноса) та вченого-мовознавця Кирила Ставровецького (Транквіліона), які 1589 року зустрілися з тернопільськими братчиками;
  • єпископа; Гедеона Балабана, за якого почали зводити храм.

Вартість будівництва — 1916 злотих. Храм освячений у день Різдва Христового 1609 р.

Згодом перебудували бабинець, утворили 2 поверхи, відокремивши приділ Святої Трійці в окрему церквицю, що згадана у грамоті єпископа Йосифа Шумлянського (1668 року). Тоді прибудували бастіони, перехідні галереї.

Його зробили майже фортецею і тому церква на тодішній околиці Тернополя увійшла до оборонної системи міста і її неодноразово добудовували.

За переказами під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького гетьман молився в церкві Різдва. До 1700 року храм був православним і перейшов до унійної церкви разом з усією Львівською єпархією.

1808 року під час реконструкції розібрали стелю, збільшили внутрішню висоту, змінили розпис храму.

Дивиною став факт добудови так званого верхнього храму, він буд католицьким. Отже, в одній церкві існували два «табори», до того ж, достатньо довгий час та без жодного конфлікту.

На початку XIX століття храм отримав дзвінницю та останню прибудову – на західному фасаді. Собору Різдва Христового випала щаслива доля і у часи війни: у 1937 році його відреставрували і німці не зруйнували жодної будівлі комплексу. Але за радянських повоєнних часів приміщення були зачинені та потроху руйнувалися, до того ж, варвари вкрали золоті хрести та багато інших принад, що коштували великих грошей.

Наразі собор отримав нове життя – наприкінці XX сторіччя його було передано громаді вірян. Поступово ця пам’ятка архітектури, що дозволяє прослідкувати історію та побачити архітектурні родзинки, набуває своєї первозданної краси та величі.

Довший час у храмі служив предстоятель Української автокефальної православної церкви митрополит Мефодій (Кудряков), якого поховали на подвір’ї церкви 27 лютого 2015 року.

За часів настоятельства Мефодія за його ініціативи на зовнішній стіні храму було встановлено пам’ятні знаки святому князю Володимиру Великому з нагоди 1025-річчя хрещення Русі-України, Василю Липківському, Патріархам Мстиславу (Скрипнику) та Володимиру (Романюку), а також пам’ятник «Жертвам голодомору 1932—1933».