4 грудня (21 листопада ст. ст.) християнська церква святкує Введення у храм Пресвятої Богородиці. В основу свята лягли події, описані в ранньохристиянських книгах «Першоєвангеліє Іакова» та «Книга про народження благодатної Марії». 

Марія, Божа Мати, народилася у сім’ї праведних Іоакима та Анни. Божу благодать — народження дитини — родина отримала в похилому віці, про що вже розповідалося в історії свята Різдва Богородиці. Батьки Марії склали обітницю Господу, що віддадуть дитя до храму Єрусалимського. 

За звичаєм єврейського народу, коли дівчинці минуло три роки, батькам треба було виконати дану Богові обіцянку і відвести дитину до храму. Зібрали Іоаким та Анна свою численну родину у Назареті, одягнули доньку у найкращу одежину і урочисто пішли до храму. Попереду йшли дівчата зі свічками у руках, вихваляючи у піснях і молитвах Господа, за ними — Марія з батьками. Далі йшли родичі. 

З храму назустріч їм вийшов первосвященик Захарія разом з іншими священиками. Вони зустріли процесію з великими почестями, бо Захарій знав від Святого Духа, що має прийти майбутня Матір Божа. На паперті, до якої вели п’ятнадцять сходинок, у пишних шатах чекав Захарій на Благодатну Діву. Праведна Анна поставила дівчатко на першу сходинку, і хор урочисто заспівав псалом. І сталося диво: маленька дівчинка ще неслухняними ніжками сходинку за сходинкою подолала усю відстань і сміливо подала рученьку первосвященику. Дуже здивувалися родичі. Але ще більше здивувався весь присутній люд, коли Захарій ввів дівчинку у Святая Святих — глибинну частину храму. Туди не дозволялося входити не тільки жінкам, а й навіть священикам. Тільки первосвященик один раз на рік входив туди, несучи жертовну кров. Ця надзвичайна подія вразила не лише людей, але й ангелів, які не знали про призначення Марії. Святая Святих стало місцем, де Марія щоденно молилася. Там уже не було ковчега Вітхого Завіту — сама Свята Діва стала новим «одухотвореним Божим животом». 

На згадку про цю подію церква у ІV столітті встановила свято Введіння. 

Все життя Пресвятої Богородиці — земної жінки, якій випала честь стати матір’ю Сина Божого, — є прикладом самовідданого служіння Богові і праведної поведінки, гідним для наслідування у кожній християнській родині: навчати з раннього віку дітей ідеалам добра, основам християнської віри, різним наукам. Якщо ж діти мають хист до ремесла, то навчати йому. Хлопчики з малих літ мають знати, що вони — майбутні чоловіки, і на їх плечі ляжуть турботи про родину, піклування про стареньких батьків. Дівчатка стануть берегинями родинного вогнища, і від їх уміння давати лад в родині залежить психічне здоров’я сім’ї, дітей та успіхи чоловіків у громадсько-політичному житті суспільства.

Прес-служба Тернопільської єпархії УАПЦ