Український архімандрит і богослов Кирило Говорун звернув увагу на важливі свідчення пізньовізантійських тактиконів, де Київська митрополія описується як центр «Росії», а землі Галичини та Волині — як частина «Малої Росії». За словами дослідника, Москва не згадується у цих документах ані як «Велика Росія», ані навіть як «Мала». Це ставить під сумнів основні наративи сучасної російської історичної пропаганди та відкриває нове бачення історії Київської Русі.

Візантійські джерела підтверджують українське походження термінів «Росія» та «Великоросія»

Історична пам’ять часто стає полем битви не менш важливим, ніж реальні фронти. Особливо тоді, коли імперії намагаються привласнити не лише чужі території, а й саму історію. Саме тому дослідження пізньовізантійських тактиконів — офіційних церковних списків Східної Римської імперії — сьогодні набуває не лише академічного, але й суспільного значення.

Підтримати молитву

Відомий православний богослов та філософ Кирило Говорун звернув увагу на маловідомий, але надзвичайно важливий факт: терміни «Росія», «Велика Росія» та «вся Росія», які сучасна Москва вважає частиною власної історичної спадщини, у візантійських документах стосувалися виключно земель історичної Русі-України.

Досліджуючи тактикони — церковно-адміністративні реєстри Константинопольського патріархату — Говорун наголошує: вже після 1032 року Київська митрополія згадується як одна з впливових митрополій православного світу. У документах її ієрархи називалися «митрополитами Росії» — ο Ρωσίας. Йшлося саме про Київську Русь, а не про Московію, якої тоді ще навіть не існувало як політичного чи церковного центру.

Особливо промовистими є згадки про «Велику Росію» та «Малу Росію». Як підкреслює Кирило Говорун, ці поняття у XIII–XIV століттях були внутрішньоукраїнськими ідентифікаторами. До «Малої Росії» візантійці відносили Волинь, Галичину, Холмщину та інші землі Галицько-Волинського князівства. Натомість «Великою Росією» називали землі довкола Києва, Чернігова, Переяслава та інших центрів Русі.

Фактично йдеться про те, що термін «Великоросія», який російська імперська історіографія століттями використовувала для позначення власної держави, первісно не мав жодного стосунку до Москви. Навпаки — він позначав території сучасної України.

Показово й те, що у візантійських документах Москва взагалі не згадується як «Росія». Ні «Велика», ні «Мала». Це особливо руйнує сучасні пропагандистські конструкції, побудовані на ідеї нібито «історичної спадкоємності» Московії від Києва.

Окрему увагу Говорун звертає на титул «митрополит Київський і всієї Росії». У тактиконах прямо пояснюється, що цей титул виник після повернення Галицької митрополії під юрисдикцію Києва. Тобто поняття «всієї Росії» означало об’єднання руських земель навколо Києва, а не навколо Москви.

Ці історичні факти мають значення не лише для наукових дискусій. Вони демонструють, наскільки глибоко російська імперська традиція будувалася на привласненні чужої спадщини — від церковних титулів до самої назви «Росія».

У час, коли Україна знову змушена захищати не лише свої кордони, але й власну історичну пам’ять, такі дослідження стають актом повернення правди. Бо історія — це не просто минуле. Це фундамент ідентичності, який або зберігають, або намагаються вкрасти.

ДЖЕРЕЛО