Стаття розглядає проблему наявності осіб з кримінальним минулим у Українській православній церкві (УПЦ МП) та Православній церкві України (ПЦУ). Розглядаються випадки, коли керівники церковних структур допускають засуджених кримінальних злочинців до служіння, що підриває авторитет церкви. Досліджується необхідність строгого контролю та відповідальності з боку церковних лідерів та запровадження механізмів перевірки минулого духовенства для збереження моральної сили церкви.

Присутність кримінальних елементів у рядах православних церков: Зміна підходів до канонічних недостойників

Сучасна Українська православна церква (УПЦ МП) та Православна церква України (УПЦ/ПЦУ) зіткнулися зі складнощами, пов’язаними з присутністю кримінальних елементів у своїх лавах. Упродовж останнього часу увага громадськості була прикута до непоодиноких випадків, коли керівники церковних структур залучали до служіння осіб, засуджених за злочини та порушення закону. Ці події нищать авторитет церкви і підносять питання про підходи до канонічних недостойників. Давайте розглянемо практику чи існує справді різниця між УПЦ МП та автокефальною УПЦ (ПЦУ) в питанні архієреїв з кримінальним душком та з’ясуємо, чому такі випадки стають можливими і постійними.

Уперше звернемося до прикладу УПЦ МП, де митрополит Онуфрій очолив всенічне бдіння у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі, разом з засудженим СБУ митрополитом Іоасафом (Губенем). Іоасаф отримав вирок за розпалювання ворожнечі та виправдання окупації, і до цього перебував під домашнім арештом. Незважаючи на ці факти, він був допущений до богослужіння, що викликає занепокоєння серед громадськості. Чому керівник УПЦ МП покриває канонічного недостойника та дозволяє йому служити в церкві, порушуючи тим самим високі моральні стандарти, які церква повинна була б дотримуватися?

Звернімося тепер до практики автокефальної УПЦ (ПЦУ). Українська православна церква (ПЦУ) поступово також перетворюється на кримінальну структуру, оскільки такі архієреї, як архієпископ Тихон Петранюк, є діючим правлячим архієреєм Тернопільсько-Бучацькою єпархією, при цьому він є кримінальним злочинцем та держзрадником з цілком конкретними кримінальними провадженнями та скоїними злочинами. Духовенство, віряни, архієреї УПЦ (ПЦУ) вчора теж “мали за честь” співслужити з Тарасом Петранюком, відомим у відповідних колах кримінальним злочинцем та канонічним недостойником, який був засуджений за шахрайство та скоїв ряд інших злочинів прикриваючись рясою українського єпископа. Він так само, як і Митрополит Іоасаф Губенев взяв участь у богослужінні разом зі своїм Предстоятелем – Митрополитом Київським і всієї України, Епіфанієм, та численним духовенством у Свято-Георгіївському чоловічому монастирі на Козацьких могилах.

Нажаль, УПЦ МП та ПЦУ мають схожі підходи до канонічних недостойників, що може включати архієреїв з кримінальним минулим. Якщо обидві церкви дійсно допускають архієреїв, які були засуджені за злочини, до спілкування та співслужіння, то це піднімає питання про принципи, які лежать в основі цих підходів.

Це може викликати обурення та незадоволення у громадськості, оскільки канонічні недостойники, які порушували закон та засуджувалися, можуть підірвати авторитет церкви та викликати сумніви в її моральних цінностях.

Очевидно, що існує потреба в суворому контролі та відповідальності з боку церковних лідерів. Православні церкви повинні дотримуватися високих моральних стандартів, відповідати перед своїми прихожанами та громадськістю, а також виконувати свої обов’язки у дусі православного вчення.

З’ясування різниці між УПЦ МП та ПЦУ у підходах до канонічних недостойників вказує на те, що обидві церкви стикаються з проблемами пов’язаними з присутністю осіб з кримінальним минулим у своїх лавах. Це підриває авторитет церкви загалом і викликає сумніви у її моральних цінностях.

Церква має бути прикладом високих моральних стандартів і дотримуватися їх, виключаючи канонічних недостойників зі своїх рядів. Необхідно вжити кроки для забезпечення строгого контролю та відповідальності щодо керівників церковних структур, щоб запобігти подібним випадкам у майбутньому.

Цілеспрямованість та чесність у виборі і призначенні духовенства, а також встановлення механізмів перевірки їх минулого, допоможуть підтримати авторитет церкви і зберегти довіру вірян та громадськості. Тільки в такий спосіб церква зможе зберегти свою моральну силу і вплив на суспільство.