Це дивляться з темних небес
загиблі поети й герої –
всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє.
С.Фоменко
Після кривавих подій 20 лютого 2014 року Україна, зі сльозами та болем, проводжала в останню путь своїх синів та дочок. Тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли найкращі. Ті, для кого “справедивість”, “гідність”, “свобода”, “Україна” були не просто словами, а сенсом їх життя.
Історія України мала багато трагічних періодів. Коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинявся під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників.
Так було і за княжої доби. Так було і за часів Козаччини. І за часів боротьби за незалежність 1917-1921 років. І під час Другої світової. І на початку 1990-х. Нині знову прийшов цей час – час вибору між свободою та рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією.
На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси.
Їх об’єднала українська земля та бажання жити у вільній країні. Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. І хоч кулі снайперів – це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались…
Так на Майдані з’явилась ще одна сотня – Небесна. Для України це найголовніша, найпливовіша сотня. Кожен із них заплатив за свої переконання найвищу ціну – життя. І для нас є святим обов’язком гідно вшанувати Героїв. Щоб ми пам’ятали – хто і за що загинув. Щоб ми їх не зрадили.
Темні часи пройдуть. Буде колоситись хліб. Будуть сміятись діти. Буде жити Україна. Але віднині небесне воїнство поповнилось ще однією сотнею. Небесною сотнею.
Вся Україна сумує… Сумує та підносить свої молитви за душі невинно убієнних синів та доньок багатостраждального українського народу. Просимо Всемилостивого Господа дарувати душам загиблих вічний спокій.
Герої не вмирають!