Св. пророк Ілля, пам’ять якого ми сьогодні святкуємо, жив ще майже за тисяч літ до Р. Хр., жив в ті сумні часи, коли темрява поганства ще цілком заволікала всі народи і навіть насунула своєю тінню на народ ізраїльський, серед якого провадив своє пророцьке служіння св. Ілля. Вже сам цар ізраїльський Ахав з царицею, вже майже все його військо, його урядовці, зрадили істинній вірі і відійшли до поклонення ідолам. За ними з несвідомости і легковажности пішов і простий народ.

Трудно було словом благовістя навернути до Бога цю всю темну масу, і от Ілля наводить кари Божі на цих нечестивців, щоб хоч цими карами зворушити їх душі темні. «За твою і твого царства розпусту, сказав пророк Ілля цареві, не буде в твому царстві ні дощу, ні роси, поки я не скажу»! І почалась після цього велика посуха в землі ізраїльській, і став великий голод. Тільки через три з половиною років цієї Божої кари почав народ приходити трохи до пам’яти і навертатись до Бога. Тоді прор. Ілля явився в землю ізраїльську, помолився Богу, і Господь послав дощ на землю, і голод припинився.

Але темрява поганства за часів пророка Іллі була всетаки настільки густа, що знову покрила народ і прор. Ілля не бачив уже серед свого народу вірних слуг Божих. Для нього, великого ревнителя по славі Божій, це давало великі страждання, він не міг бачити невірного народу, він тікав від нього в пустині, в печери, накликав на нього ще кари Божі, і тільки деяких вихоплював з цієї темряви і робив своїми учениками. Якби в нагороду за це його страдне життя Бог послав йому незвичайну смерть. Коли раз він ішов зі своїм учеником Єлисеєм, от знялась буря, хуртовина, грім, блискавка, явилась ніби вогненна колісниця і підхопила Іллю на небо (2 Цар. 2, 11), і тільки одежа з нього впала до ніг Єлисея, а його самого вже Єлисей не знайшов.

Ця незвичайна кончина пр. Іллі дала підставу до переказу, ніби прор. Ілля не помер, а живим взято його на небо, і перед пришестям Христа він знов прийде на землю, як предтеча Христовий. А те, що прор. Ілля своєю молитвою звів дощ на землю, в зв’язку з його незвичайним переходом на той світ ніби на вогненній колісниці, дало підставу тому суєвірству народа, що коли буває грім і блискавка, то це прор. Ілля їздить по небу на своїй вогненній колісниці.

Любі браття і сестри! Ви знаєте безумовно, що тепер багато є безвірників, які вживають всіх заходів до приниження віри, хотять показати, що віра є наслідком народньої темноти, необразованости, що по мірі того, як народ буде здобувати освіту, віра сама собою мусить зникнути. Не залишили безвірники без свого глуму і великого ревнителя віри св. прор. Іллі. Вони кажуть, що народ через те вірить в Бога, що він такий неосвічений, вірить, що грім та блискавка — це є не що інше, як те, що то прор. Ілля по небі їздить своєю колісницею; але ми вже знаємо, що грім і блискавка це є звичайне явище природи, його спричиняє звичайна природня сила — електричність; треба тільки і народ в цьому переконати, так і він стане безвірним, перестане визнавати і Бога і його пророка Іллю.

На це ми тільки скажемо, що не тільки багато вчених, що перш ніж безвірники напевно дослідили, що грім є електричність, не стали від цього безвірниками, а навіть той самий вчений Франклін, що стільки дослідив цю силу електричности, що спричиняє грім, що видумав громозвід, і він як був, так і залишився людиною релігійною. Отже нехай не хваляться безвірники тим, що вони вже так просвітились, коли довідались, що грім не Ілля спричиняє, а електрика, що їм уже й Бога не треба. Може навпаки до них якраз відноситься слово апостола: «Загорділи вони думками своїми і запаморочилось нерозумне серце їх; славлячи себе мудрими — потуманіли» (Рим. 1, 21-22).

Останніми часами в таборі безвірників, в їх наступі на віру, помічається деяка зміна тактики. То вони утворювали з себе гуртки безбожників для безсоромного знущання над вірою; доставалось від них не тільки прор. Іллі, а й Пресв. Богородиці і самому Христу Спасителю, — брудом свого релігійного дикунства вони обкидали самі чисті і святі почуття релігійної людини, думали, що вони цим зразу приголомшать віру в душі народу. Але вони мусіли скоро переконатись, що сталось якраз навпаки: їхнє безсоромне знущання над вірою тільки ще більше піднесло вартість віри в совісті вірних і примусило їх стати до оборони віри. І тому то безвірники мають засновувати гуртки природників для досліду над життям і силами природи з тою думкою, що коли природнича освіта в народі пошириться, то віра сама собою мусить впасти.

Ми тільки можемо вітати поширення природознавства в народі, бо думаємо, що цим не тільки не похитнеться віра в народі, а знайде собі ще більше і свідоме ствердження, а може навіть і тих безвірників, що хотять природознавством знищити віру, приведе до віри, коли вони щиро і безсторонньо будуть досліджувати природу, бо як каже псальма: «Небеса виявляють славу Божу і весь світ звіщає про діла рук Його» (Пс. 19, 1). Цим шляхом природознавства дійшли до віри в Бога багато дійсних вчених, що не робили собі з природи Бога.

Любе братерство! Ми є діти нашої Матері України з її лісами, полями, лугами, з її дивною красою і невичерпним багатством природних творчих сил. Будемо ж в красі і силі нашої рідної землі вбачати премудрість, могутність і ласку Божу до нас і прославляти Бога Отця Небесного, дивного й святими своїми, між якими поважне і близьке до Христа місце займає св. прор. Ілля, що в красі природи на горі в час Преображення являвся з Христом. — Амінь!

З Ювілейного видання до 90-ї річниці утворення УАПЦ

“Проповіді Митрополита Василя Липківського до Українського Народу”