Слово на пошану святителя Петра Могили, митрополита Київського, Галицького і всієї Русі – Олександр (Драбинко), митрополит Переяславський і Вишневський 13 січня 2015 року з видання «Бути вдячним Богові» – К.: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира
Христос рождається! Славімо Його!
Яким буде майбутнє українського Православ’я? Це запитання ставлять сьогодні багато хто з тих, хто не байдужий до України Церковної. Чи вистачить у нас, православних християн України, сил простити одне одному і порозумітися? Чи досягнемо ми церковної єдності, і яким буде її місце та статус у родині Православних Церков? Нарешті, який вигляд матиме наша Церква: музею старожитностей чи юної Нареченої, як описує Церкву біблійна Пісня пісень?
«Українська Церква – мовчазна Церква», – пише один відомий священик, який покинув Україну та свою паству і переїхав у Росію торік після перемоги Революції гідності. «Вона не проповідує, вона звершує треби: відспівує, хрестить, співає «Многая літа». Любить вихвалятися тим, що «нас багато». Чи справді це так?
Сумно чути такі слова… Проте, можливо, нам дійсно варто уважніше придивитись до певних тенденцій у нашому церковному житті? Українське суспільство стрімко змінюється. А Церква? Чи не викликає сьогодні у багатьох наших співвітчизників здивування ( і навіть розчарування) наша «мовчазна» позиція з актуальних питань? Чи не втрачає сьогодні Церква довіру суспільства? На жаль, дані соціологічних досліджень свідчать: довіра до Церкви в суспільстві зменшується. Так, якщо в березні 2013 р. Церква відкривала рейтинг суспільної довіри, то дослідження кінця 2014 р. засвідчило: новим лідером суспільної довіри в Україні стали волонтери та добровольчі батальйони.
Зрозуміло, що місія Церкви не полягає в тому, щоб усім подобатися. Але не варто легковажити й суспільною довірою. Адже вона суттєво полегшує головне завдання Церкви – залучати людей до благодатних дарів Святого Духа в Церкві Христа Воскреслого.
Яким чином Православна Церква в Україні може дати відповідь на виклики нашої доби? Чи може вона осучаснитися, не пориваючи живого зв’язку з тисячолітньою традицією? Як проповідувати сучасною мовою, але зберегти неушкодженим сам зміст християнської проповіді?