Дмитро Фінашин, який є військовим Національної гвардії України, одержав надзвичайно складне поранення в бою, проте цілких кілька діб підряд зумів протриматися без жодної провізії. Як інформує “ТСН“, нацгвардієць Діма Фінашин із позивним “Фін” зараз у шпиталі , вже переніс 4 операції.

“Могло бути трохи краще, але топчик. Я вже надто багато разів себе ховав подумки”, – розповідає боєць.

Під час виконання завдання взяти “зеленку”, він зі своїм батальйоном, потрапили в засідку.

“Я просто чую, що їх кишить, їх там повно. І розумію, зараз буде весело”, – пригадує “Фін”.

Його побратим Олександр із позивним «Азов» отримав два кулевих поранення.

“Кричу “Фіну”: «триста». Тоді вже мені в бочину залітає куля, її я вже почув”, – пригадує боєць.

“Фін” та ще один їхній товариш по службі “Сократ” кинулися рятувати товариша. Та незабаром їм довелося помінятися ролями.

“Ми почали тягнути Олександра і якась куля залетіла мені в руку. Відбило палець. Я такий, оу вавка, і давай туди турнікетом мотати”, – розповідає “Фін”.

Друга куля прилетіла невдовзі, в шолом. Після цього його знайшла ще й третя.

“Він отримав поранення в ліву руку – від плеча до ліктя повністю там «розхерачило» її”, – каже «Азов».

Тепер Діма став найтяжчим трьохсотим.

“І він поранений, і я поранений, і він ще «краще», ніж я. Зняв свій ремінь. Кинув Фіну на низ, він його якось закріпив під пахву, я на ногу, за ступню і отак я з ним повз”, – розповідає Саша.

©

В якийсь момент хлопці зустріли ще одного військового. Почали вибиратися разом, «Сократ» пішов у розвідку, але його вбили.

Потім у розвідку поповз «Азов». Наступного разу побратими зустрілися вже у шпиталі, бо Саша потрапив під сильний обстріл, впав у яму і знепритомнів. Коли зміг повернутися, “Фіна” вже не було.

“Лежав на спині, штовхався п’ятками, головою підтягувався, наче хробак якийсь. І отак по сантиметрику рухалися вперед”, – пригадує “Фін”.

Незабаром Дмитро лишився один, новий знайомий його кинув. Найбільше “Фін” боявся умерти.

“Ніхто тебе не знайде, тебе не поховає дружина, тебе не зможе оплакати мама. І не в бою, не так, як ти це уявляв колись. Ну, собача якась смерть”, – розмірковував боєць.

Вдень була страшенна спека, тому “Фін” із останніх сил знайшов воду.

“Спрага просто палили із середини, сонце палюче.Я знекровлений, по суті, знесилений. Брудна, абсолютно, просто глина, на яку розлили трошки води. Я її починаю пити. І цей мул, як пилососом, і увібрав. Але мене це не цікавило, то було вода”, – каже він.

Вночі пронизував холод. У нього почалися галюцинації.

“Дивлюсь, стоїть наша машина, наші хлопці ходять. Починаю їм махати рукою, повзу туди, підповзаю – нема машини. Я за цими машинами всю ніч пролазив”, – розповідає він.

У полі Діма провів дві доби, в якийсь момент він побачив військових. Цього разу – справжніх.

“Я дивлюсь там штани піксель ЗСУ. Настільки я був радий ті штани побачити. Думаю, слава небесам, аж плакати хотілося від щастя”, – пригадує боєць.

Штани виявилися одного з військовослужбовців 80-ої бригади, вони й евакуювали Дмитра.

“Каже, ти щось їв? Нє, нічого не їв. Дає мені ту вафельку. Шматочок відкусив і такий був вибух смаку”,- пригадує “Фін”.

©

У шпиталі констатували дуже тяжкі травмами.

“У мене було поранення десь сантиметрів 15 нижче плеча. Мені наклали турнікет, по суті, на найвищу точку. Ампутували там. Плече у мене вже не плече”, – каже військовий.

Та він надзвичайно швидко відновлюється. Його дружина Ірина каже, поки з чоловіком не було зв’язку, не знаходила собі місця.

“Ми розуміли, що зв’язку там не буде і в неділю просто пише: «люблю». І от після таких коротких СМС починаєш надто сильно хвилюватись”, – каже дружина Ірина.

Та за кілька днів він зателефонував.

“Він набрав і сказав, що була ампутація, немає лівої руки, пальця на правій руці. Ми вирішили, живий, а з іншим розберемся”, – переконує дружина.

Тепер Діма прилаштовується жити без пальця і без руки.

“Шо взяти до руки – пасту чи щітку? А куди діти щітку, а як видавити пасту. І не хочеться кудись класти її, бо там брудно. Що я – грязнуля якась. Це я так з болота воду п’ю, а так я нє”, – сміється Дмитро.

Каже, єдине, що турбує насправді, – фантомні болі.

“Ти лежиш, не болять ніякі рани. А болить рука, якої немає. Я лежу, дивлюсь. Кажу, мозок, ну зрозумій, там нічого немає, а воно не допомагає”, – переконує “Фін”.

Однак сприймає це без жалю, а як досвід. І будує плани на майбутнє – спочатку реабілітація, а потім хоче вчити воювати солдатів.