19 липня російські війська обстріляли Греко‑Софіївську церкву, знищивши сонце історії.

Коли падає вогонь, гасне не тільки дах — гасять пам’ять предків

Сьогодні в Херсоні сталося чергове нищівне враження: російські обстріли 18–19 липня влучили по найстарішому храму міста — Греко‑Софіївській церкві XVIII століття. На її території згоріли дерев’яні келії, були вибиті вікна, пошкоджено дах і стіни, а вогонь охопив інші будівлі вже об’єкта національного значення.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Храм, який історично пов’язаний з грецькою діаспорою Херсона і складається з цінного грецького різьбленого іконостасу з чорного дерева — справжній символ міста, зданий до пощади не вперше. Він вже постраждав під час обстрілів у 2023–му: у квітні зруйновано вікна та дах, у грудні — уражено вівтар.

Що відомо:

— На таборі храму — дерев’яні келії спалахнули й вигоріли вщент, дах повністю зруйнований, стіни вкриті слідами вогню і вибиті вікна.

— Історія храму: зведений 1780‑го для грецьких переселенців, кам’яний з дерев’яним куполом, носить статус пам’ятки архітектури національного значення.

— Історичний іконостас — цінна спадщина, яка зараз перебуває під загрозою.

Чому це важливо:

— Руйнування храмів — це не лише втрати культури, а й духовна рана для громади. Знищується невидима «нитка», що поєднує покоління та землю з небом.

— Навіть прихильники УПЦ МП — чия приналежність часто суперечлива в очах суспільства — позбавляються своєї духовної оселі, але чи мають вони право на голос у суспільному болю, коли сама їхня церква балансує між ідентичностями?

Звернення:

Історія повторюється, але кожне падіння храму — як перший раз. Це питання не конфесії, а людяності. Коли знищується святиня, це ампутація національного духу.

Маємо зробити висновок: війна — не лише за кордони, а й за віру та культуру. Істина — не там, де вождь-агресор, а в Бозі, хто руйнує — не творить, хто спалює — не захищає. Під попелом святині ми бачимо, що рана глибша за руїну — вона в серці.

Джерело: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія