Стаття розкриває особливості Церкви в Україні, яка не має статусу державної, але активно підтримує державність, суверенітет та територіальну цілісність країни. Церква заслужила довіру та підтримку українського народу завдяки своїй народній спрямованості, вірності патріотичним цілям та активній ролі у розвитку країни, особливо в незалежних випробуваннях. Між Церквою та державою зберігається принцип відокремлення, але вони співпрацюють на партнерських засадах.

Роль духовної основи в побудові єдиної сильної Української держави

Ми – не державна Церква, ніколи не претендували і не претендуємо на такий статус. Ми є державницькою Церквою в тому сенсі, що ми підтримуємо державність, суверенітет, територіальну цілісність України, ми співпрацюємо з державою на партнерських засадах, шануючи конституційний принцип відокремлення Церкви і держави. Тобто ми Церква, яка складається з вірних, що є патріотами України.

Ми свідомі того, що Церква є тією духовною основою, тим фундаментом, на якому ми далі будемо будувати єдине тіло нашої української держави. Без сильної єдиної Української Церкви ми ніколи не побудуємо сильної європейської України. І в цьому ми вже неодноразово мали змогу переконатися.

Деякі наші критики часом намагаються звинуватити нашу Церкву в тому, що вона нібито хоче мати статус державної, очевидно натякаючи на моделі, які бачимо у північних сусідів. На це слід відповісти, що авторитет і суспільний вплив Православної Церкви України визначається не тим, що той чи інший політик або чиновник до неї якось по-особливому ставиться, але тим, що є доведеним фактом: більшість наших співгромадян довіряє нашій Церкві та підтримує її працю. В цьому сенсі ми справді народна Церква.

Саме завдяки підтримці українського народу ми пройшли крізь страшні випробування ХХ століття, відродилися після радянських гонінь. І після відновлення незалежності України саме завдяки народній підтримці ми зростали, зміцнювалися, розбудовувалися. Ми завжди були з українським народом, розділяючи його страждання, шукаючи гідну відповідь на виклики, радіючи здобуткам.

Саме завдяки українському народу ми розвивалися тоді, коли державна і місцева влада всіляко підтримувала Московський патріархат і протидіяла тим, хто порвав з ним. Саме завдяки українському народу стали можливими і успіх об’єднавчого процесу і отримання Томосу про автокефалію. Як справді народна Церква – ми завжди на боці нашого народу, підтримуємо його вибір, як це було і під час революцій на Майдані, так і зараз, під час російської війни.

Про вільну Україну, про рідну Церкву мріяли наші попередники, багато поколінь до нас. А на нашу долю випало зберегти цей великий дар свободи і незалежності як для держави, так і для Церкви, примножити його, утвердити і передати його наступним поколінням. Щоб вони вже в мирі тільки розбудовували й утверджували нашу українську державу та українську Церкву. Так неодмінно і буде.