Стаття розповідає про життєвий шлях святителя Луки (Войно-Ясенецького), геніального лікаря, який став священником, та його внесок у медицину та благодійність. Вона акцентує увагу на його витривалості, волі до діяльності та постійному творінні добра, наводячи приклад для наслідування в умовах сучасної війни.

Вшанування пам’яті видатного медика та святителя, який пройшов шлях відійшовших у вічність у тяжких умовах репресій

Вшанування пам’яті видатного медика та святителя, який пройшов шлях відійшовших у вічність у тяжких умовах репресій

В цю неділю Православна Церква вшановуватиме пам՚ять унікальної людини, нашого з вами сучасника, геніального лікаря людських тіл і душ – святителя Луки (Войно-Ясенецького), який відійшов у вічність 11 червня 1961 року, в день Всіх святих. Приклад його життя – дуже близький для нас із вами, бо він був у всьому подібним до нас, був звичайною людиною: вчився, працював, мав родину, дітей, улюблену професію і… покликання. На його долю випало дуже багато випробувань, страждань і втрат, але в цих непростих, часом жахливих життєвих умовах він зумів досягти святості – того, чого має прагнути кожен із нас.

«Куди б мене не відправили, Бог є всюди» – говорив святитель Лука, переживаючи після своєї єпископської хіротонії 11 років ув’язнень, допитів і заслань. Адже своє рішення про священство шанований на той час професор-хірург ухвалив якраз в розпал жорстоких радянських репресій і гонінь на Церкву.

В миру його звали Валентином Войно-Ясенецьким, він вивчився в Києві на лікаря, захопився хірургією і досяг в цій галузі визначних висот. Як твердять дослідники, за свої успіхи в медицині та як першовідкривач в хірургічному лікуванні гнійних ран та в місцевій анестезії святитель Лука, без сумніву, сьогодні отримав би найвище міжнародне визнання. Як такий успішний лікар за радянських часів став священником? За Божим Промислом, зрозумівши, що наука без релігії, за його словами, «як небо без сонця».

Геніальний лікар і талановитий проповідник, християнин з величезною силою волі, чесний, безкомпромісний та сміливий – таким був і назавжди залишиться для нас святитель Лука. В ньому жила безкорислива любов до інших, він був дуже сердечним і добрим, намагався всім допомогти – а у в’язницях, лікарнях, шпиталях і на фронті під час Другої світової війни, куди він попросився, щоб його відправили із чергового заслання, можливостей для цього було більше ніж достатньо. Свої грошові винагороди за наукові праці та геніальні відкриття він віддавав на благодійність: дітям, що постраждали від війни, бідним, хворим, потребуючим.

«Головне в житті – завжди робити людям добро. Якщо не можеш робити для людей добро велике, то намагайся робити хоча би маленьке», – говорив святитель Лука, підкріплюючи ці слова власним життєвим прикладом.

Завжди творити добро, хоч і маленьке, закликаю всіх вас і я. Бо зараз це дуже потрібно для нашого народу, для нашої єдності, для нашої перемоги над ворогом. Не завжди ті, хто оточує нас, потребують чогось надзвичайного, великого, матеріального. Дуже часто потрібною є наша увага, небайдужість, порада, добре слово, підтримка. Бо всі ми створені Богом за природою добрими і покликані творити добро. А зло не має своєї сутності, воно лише паразитує на добрі, тому його треба не боятися відсікати, подібно до того, як чинить хірург із мертвою та заразною тканиною, рятуючи пацієнту життя.

Нині, під час війни, дуже добре видно добрі справи, людяність, допомогу і людське милосердя, яке виявляють українці, допомагаючи і підтримуючи одне одного. Цим ми кардинально відрізняємось від нашого ворога, від росіян. А тому ми точно переможемо. Ми добром переможемо зло – як і вчить Священне Писання: «Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12: 21).