Його називали зіркою, що освітила всю країну, і пастирем добрим, який запалював серця словом Божим.

Уроки святого пастиря для сучасної України

21 вересня Православна Церква вшановує пам’ять знайдення мощів святителя Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського — автора «Житій Святих», які й сьогодні залишаються духовним дороговказом для мільйонів християн.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Шлях із української землі до вселенського служіння

Майбутній святитель народився у 1651 році в Макарові на Київщині в сім’ї козацького сотника. Від раннього дитинства він був вихований у любові до Бога, святих та молитви. Освіту здобував у Київському братському Богоявленському училищі, де сформувався як богослов і проповідник. У 25 років Даниїл прийняв чернечий постриг, а згодом і священство, присвятивши своє життя служінню Христові та Його Церкві.

Сім років, вісім місяців і двадцять шість днів святитель керував Ростовською кафедрою в Росії (1701-1709). Іншу, значно більшу, частину свого життя він прожив в Україні. Був великим проповідником, ігуменом багатьох монастирів на Чернігівщині та у Києві. Майбутній святитель у сані ієромонаха і, як проповідник, відвідав білоруські та литовські землі.

Своїм найбільшим духовним подвигом він залишив «Житія Святих» — працю, яка стала духовною енциклопедією православного світу. Завдяки їй вірні отримали можливість глибше пізнавати подвиги угодників Божих і розуміти живу історію Церкви.

12-ти томник «Житія святих» нещадно редагувалась у Москві з наказу Патріарха Йоакима Савелова. Кожний виданий том після коректури московських «борзописців» втрачав ту особливість українського агіологічного мистецтва написання, яким вправно володів ігумен, а потім архімандрит Димитрій Туптало.

Нетлінне свідчення

У своїй келії святитель тримав портрети своїх батьків – козацького сотника Сави Туптала та Марії. Мати померла у 70-ти річному віці, а батько у 103 роки, народившись у XVI ст, проживши все XVII ст. і упокоївшись на початку XVIII ст. – 1703 р. Було у святителя ще чотири сестри, які прийняли, як і він, чернецтво і займали високе становище у монастирях – Олександра, Памфилія, Февронія і Параскева. Вся родина Тупталів була похована у Київському Кирилівському монастиреві, якому батько святителя багато допомогав. Натомість святитель прожив недовго, всього 58 років. Слабке здоров’я святителя супроводжувало все його земне життя і звела його з цього світу хвороба – так звана «грудна жаба», кашель, який робив святителя Димитрія, як він сам говорив, то напівздоровим, то напівхворим. Клімат ростовського краю і неякісна вода остаточно доконали святителя: «Не можу писати швидко, – свідчив він у листі про самого себе, – це не тільки від того, що робота тяжка, але й від того, що немає більше сили і Бог один знає, чи вдасться завершити мені розпочате, від багатьох недугів перо падає із рук і приходиться мені лягати на постіль. Для мене це труна, яка змушує мене думати про смерть. До того ж і очі погано бачать, окуляри мало допомагають, рука тремтить, коли пишу і вся тілесна оселя близькою є до розрухи».

1709 року святитель Димитрій відійшов до Господа, завершивши свою грандіозну працю. Його поховали у Спасо-Яковлівському монастирі в Ростові. Через кілька десятиліть Господь явив славу Свого угодника: у 1752 році під час ремонту в монастирі було знайдено його нетлінне тіло. Від мощів святителя почали звершуватися численні зцілення, а вже 1757 року його було причислено до лику святих.

Народна пам’ять називала його «пастирем добрим», «зіркою, що освітила країну ученнями й чудесами», та «святителем із медоточивими вустами». Попри життєві недомагання, святитель був людиною великих чеснот, дуже скромним, надзвичайно лагідним, доброзичливим і доступним для всіх. Дбав про бідних, сиріт і скривджених. При цьому він був привіт­ним, уважним до всіх, до своїх слуг і навіть до іноземців. Одного разу портрет святителя Димитрія, під час його перебування у Москві, словесно змалював папський нунцій-єзуїт: «Муж прекрасний, муж по-справжньому чесний».

Духовне значення сьогодні

У час, коли Україна переживає війну і великі випробування, приклад святителя Димитрія стає особливо цінним. Його слово, пройняте любов’ю до Церкви й Божої істини, надихає сучасних вірних не втрачати віри й пам’ятати: справжня сила народу — в духовній єдності та молитві.

Дослідники вважають, що святитель Димитрій Туптало був патріотом і ніколи не переставав любити Україну. Не заховував цієї любови навіть тоді, коли йому довелося служити у далекому Ростові. Він був палким прихильником незалежності Київської митрополї від Москви. Святитель, коли ще був простим монахом, належав до кола тих отців Київської митрополії, які не бажали її перепідпорядкування Московському Патріархатові.

Святитель Димитрій Туптало тяжко пережив поразку гетьмана Івана Мазепи під Полтавою і ті страшні катастрофічні подї, які творилися в Україні, особливо спалення Батурина і винищення його мешканців російськими військами на чолі з Меншиковим. Адже гетьманська столиця Батурин була для митрополита рідним містом, у якому він чимало років був ігуменом. Однак, не забуваймо й того, що святитель був заручником того часу, в якому йому довелося жити. Друга половина XVII ст. це час «Руїни» і поступового сповзання України через внутрішні міжгетьманські та міжкозацькі чвари у московські тенета. Доба Петра І дуже вдало використала українців духовного сану. Вслід за святителем Димитрієм Тупталом упродовж XVIII ст. на великоросійських кафедрах було понад 120 архиєреїв-українців, які так само просвітлювали Сибір та далеку північ Російської імперії.

У своїй келії 10 листопада 1709 р., прихиливши в молитві коліна перед іконом Ватопедської Божої Матері «Відрада і утішення», святитель Димитрій спочив у Бозі. Ще за життя святитель Димитрій Туптало приятелював з не менш відомим українцем, Рязанським митрополитом Стефаном Яворським. Між собою вони домовились, що хто раніше відійде до Бога, то другий відспівує новопредставленого. Митрополит Стефан Яворський погребав святителя Димитрія і промовив вже пророчі на той час слова: «Свят Димитрій, свят». Через 38 років інший Ростовський митрополит-українець Арсеній Мацієвич відкрив мощі святителя і прославив їх. Це сталося 4 жовтня 1757 р.

Молімося сьогодні до святителя Димитрія Ростовського, аби він за своїми молитвами укріпляв Українську Церкву і наш народ, даруючи світло на шляху до Перемоги і миру.

Молитва до святителя Димитрія Ростовського

О святителю Христовий Димитрію, добрий пастирю і богомудрий учителю! Ти, як світильник Церкви, правовірних навчаєш і до світла Христової істини приводиш. Почуй нас, що з любов’ю молимося тобі, і моли Христа Бога, щоб Він визволив нас від усякого зла, дарував нам дух покаяння, чистоту і твердість у вірі, мир і спасіння душам нашим.

Будь нам заступником у скорботах і помічником у житті, збережи від спокус ворожих і наставляй на шлях спасіння. Виблагай у Господа милості для святої Церкви Христової і для народу нашого,

щоб утвердилися ми у правді Божій і у благочесті, та з тобою славили Пресвяту Трійцю, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Джерело: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія