Святішого Вселенського Патріарха пана Варфоломія висвітлено, як він розглядає ключові події та відновлення Вселенського Патріархату після періоду реорганізації, виступаючи на конференції “Вселенський Патріархат X – XVI ст.: епоха реорганізації”.

Важливі Моменти з Історії та Релігійного Відродження

Промова Святішого Вселенського Патріарха пана Варфоломія на відкритті конференції «Вселенський Патріархат X – XVI ст.: епоха реорганізації» (Поліс, 23 жовтня 2023 р.)

Ваше Високопреосвященство Митрополит Халкідонський пане Еммануїл, Президент Конференції,

Всечесні брати ієрархи,

Всечесні отці,

Шановні лорди офіційні особи,

Шановні професори та викладачі,

Шановні конференції,

Найдорожчі діти в Господі,

Після великої радості ми беремо участь у цій науковій конференції з темою «Вселенський Патріархат 10-16 ст.: Епоха відновлення». Ми вітаємо тих, хто взяв на себе ініціативу для цього, а також організаторів, брата святого Халкідона та, в особі присутніх професорів, теологічні школи Афін і Салонік і два історичні університети, до яких вони належать. Ми висловлюємо задоволення нашій Модерації з приводу того, що організація конференцій про історичний курс Вселенського Патріархату стала інституцією.

Завоювання Константинополя, драматичний кінець Візантійської держави, було водночас важливою главою як в європейській, так і в османській історії. Василевуса 29 травня 1453 року була завойована силою османської зброї. Тому, згідно з мусульманським правом, для його жителів не було можливості отримати будь-які привілеї. І все ж приблизно через вісім місяців після освячення ми знаємо, що з дозволу Завойовника він відновив Константинопольський патріархат, другу за політичною важливістю установу у Візантійській імперії. Важливо підкреслити, що священик не був призначений на чолі для задоволення релігійних потреб підкорених християн, практика, яку османи застосовували в різних візантійських провінціях, які, однак, були інкорпоровані під суверенітет тих, хто не мав. військові дії. У день Богоявлення 1454 року, день, сповнений символізму для підкорених християн, ми знаємо, що після офіційного дозволу Константинопольський патріархат знову відкривається як важлива інституція, голова якої не тільки збереже той самий титул, який мав який мав у Візантії, «Милостю Божою, Архієпископ Константинополя Нового Риму і Вселенський Патріарх», буде базуватися не тільки в Константинополі, в місті, яке протягом століття було столицею Візантійської імперії і куди буде перенесено , за короткий час, з Адріанополя та столиці Османської держави, але установа збереже ті самі адміністративні повноваження, які мала у Візантійській державі, і застосовуватиме той самий закон.

Очевидно, що політична логіка продиктувала всі ці критичні рішення тодішньому главі Османської держави Мехмету II, політика, натхненна ним або культивована його радниками, серед яких були деякі християни, які походили з візантійської провінції. які вже були включені до Османської держави.

Завоювання столиці Візантійської держави з усією символікою, що її оточувала, дало Завойовнику бажання розширити свою роль і, не втрачаючи ролі «погляду», постати також як імператор, маючи у своїй владі багато – релігійна громада. Дозвіл обрати через кілька місяців після подій війни нового патріарха на Вселенський престол, вакантний з 1451 р., і обрання антиантенця Геннадія Схоларія першим патріархом після освячення свідчить про те, що Завойовник знав, що з церковних суперечок, де блукали тодішні товариства православних християн.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Однак, якими б не були мотиви, факт залишається фактом: християни, які зазнали поразки у військових операціях, побачили, незабаром після Ореолу, відновлення основної візантійської церковної інституції, Константинопольського Патріархату, з тими ж адміністративними повноваженнями, в деякі справи навіть лицарські, враховуючи, що його юрисдикція не обмежувалася питаннями шлюбного та сімейного права, але поширювалася на багато інших правових питань: компетенція синодального суду Патріархату була визнана для вирішення спорів цивільного характеру, що виникають із відносин між членів Церкви, і, звичайно, громадянські суперечки між християнами. У своїй енцикліці, яка збереглася донині, перший після Святійшого Патріарх Геннадій закликає християн дотримуватись, звичайно, «золотих законів Євангелія», але також «дотримуючись законів у благоговійному стані християн». “. . Історичний момент, 1454 рік, коли лист надсилається, і ярлик, яким він оточений, переконує нас, що Патріарх не закликав до непокори, а діяв абсолютно в рамках законності, як це щойно визначили затримані.

Однак нам не повинно бути незрозуміло, що в іншому випадку могутній Завойовник зустрів сильну опозицію за своє рішення віддати перевагу завойованим православним, оскільки вони були завойовані силою зброї. Ця опозиція була зосереджена на теологічному питанні. Відповідно до мусульманського права, тільки монотеїстичні релігії можуть мати привілеї та пільги. Однак християнська релігія не підпадає під цю категорію, оскільки вірить в «Отця, Сина і Святого Духа». Добре відомо, і навіть з вуст патріарха Геннадія, що для того, щоб перемогти його та Скопелос, султан був встановлений і домагався від нього Геннадія як монотеїстичну віру і, отже, щоб виправдати прихильне ставлення, надане Коран. Після їх обговорення він попросив його записати те, що він йому сказав, і подбати про те, щоб цей текст також був перекладений на арабсько-турецьку мову, щоб він став більш відомим. Збереглося багато рукописів з грецьким текстом, але виділяється один, який є автографом Геннадія і зберігається в Національній бібліотеці Франції в Парижі. Суперечки між османами з цього питання тривали ще багато років. Ми знову маємо свідчення Геннадіу, який тепер пішов у монастир Продрому в Серрасі. У 1470 році, за його словами, він був змушений відвідати зібрання османів і пояснити їм, чому православна релігія є монотеїстичною, через шістнадцять років після дозволу Патріархату знову відкритися!

Друга важлива дата після 1454 року для поствізантійської історії Патріархату була зафіксована через двадцять років, коли в 1474 році, з ініціативи деяких християн, Патріархат намагався з’єднатися з потужним механізмом Османської держави. З патріаршого джерела ми маємо інформацію, що ініціатива виходила від християн залучити установу до найважливішого та найбезпечнішого механізму Османської держави, податкової системи: тобто, щоб Патріархат збирав і сплачував кожного квітня податок, який він збиратиме з них християн. Якщо політичні амбіції Порхіта були вирішальною причиною для продовження інституту Константинопольського Патріархату свого поствізантійського курсу, то ініціатива 1474 року поставила це питання на іншу стійку основу. Султанські бератії, які були видані після 1474 р. і стосуються призначення патріархів, підкреслюють корисність інституту для османської громадськості.

Іншою важливою датою для внутрішньої єдності Православної Церкви є рішення Всеправославного Синоду 1483/1484 рр., яким вони скасували навіть на рівні церковного права те, що було вирішено Синодом Флори щодо Унії с. Церкви в 1439 р. Це рішення дозволило відновити зв’язок Патріархату з громадою Святої Землі.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Ми бачимо, що ще за життя Патріарха Геннадія і через деякий час після його сну були закладені основи для прогресу Вселенського престолу і роду в період османського панування. Постівізантійський курс Патріархату слідував і забезпечував, як сказав би Костянтин Кавафіс, різноманітні «вдумливі адаптації», сміливе протистояння надзвичайним ситуаціям, які були пов’язані з кожною позицією султанів, з ширшим переходом до ними зовнішні відносини імперії та з іншими подіями.

Церква рішуче боролася за захист релігійної та етнічної ідентичності підданих і освіти, тенденція до зростання якої спостерігається в останні десятиліття XVI ст. Такий розвиток суттєво сприятиме активізації самоусвідомлення Роду як спадкоємця і продовжувача давньогрецької та християнсько-візантійської духовно-культурної спадщини.

З такими думками та почуттями ми впевнені, що на цій науковій зустрічі будуть почуті дуже цікаві погляди щодо курсу Церкви та роду протягом перших двох століть після освячення, висловлюючи раз на рік похвалу нашої модерації органу гріх Конференції, проголошуємо, сповнені духовної радості, початок його праць.

Дякую за увагу.

Джерело: ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟN ΠΑΤΡΙΑΡΧEION