Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні бажаю привернути нашу спільну увагу до слів апостола Павла з 2-ої глави Другого послання до Коринфян: «Від великої скорботи i туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пізнали мою надмірну любов до вас» (2 Кор. 2:4). Чому саме до цих слів? Бо в них містяться настанови, важливі для всіх нас.

Настанова перша полягає в тому, що справжня християнська любов заснована не на емоціях, а на істині. Бо часто, користуючись словами Писання: «Бог є любов, i хто перебуває в любові, перебуває в Бозі i Бог у ньому» (1 Ін. 4:16) – неправдомовці намагаються виправдати різного роду гріхи, прикриваючи їх любов’ю.

Загальновідомим є філософський вислів: «Всяке золото блищить, але не все, що блищить – золото». Приклавши цю думку до поняття любові, побачимо, що вона приносить тому, хто любить, добрий емоційний стан, радість, втіху. Але не всякий приємний емоційний стан, який відчуває людина, ми можемо і маємо право назвати любов’ю.

Занадто часто любов’ю іменують закоханість – емоційний потяг, який не має твердої основи та укорінення в людині. Закоханість може перерости у справжню любов, але переважно вона більше сполучена з пристрастю, та коли отримує її задоволення – зникає. Так само і пристрасть, егоїстичну жагу насолоди, іменують любов’ю, щоби цією священною назвою прикрити щось гріховне.

«Оцей любить випити. А оця – любить гроші» – чи не можемо ми почути серед народу такі висловлювання? Можемо, і повсюдно. Але чи використання слова «любов» у такому контексті справді свідчить, що почуття п’яниці або грошолюба – від Бога? Невже Господь благословляє п’яницю, розпусника, скнару і здирника лише тому, що такі грішники свої пристрасті називають любов’ю?

Зовсім ні! Бог справді є любов, і тут Писання не помиляється. Але не все, що людина називає любов’ю – насправді нею є, і часто за цим священним іменем може бути сховано і спокусу, і сам гріх.

Тому нам, як християнам, слід правильно розрізняти, що є справді любов’ю, а що тільки прикривається цим іменем.

Апостол Іоан Богослов у своєму Першому соборному посланні пише: «Це є любов до Бога, щоб ми дотримувалися заповідей Його; i заповіді Його не тяжкі» (1 Ін 5:3). Такі слова Писання свідчать, що справжня, заповідана Богом любов заснована на істині, нерозривно сполучена з нею.

Заповіді Божі є виразом Божественної волі, є одкровенням Господнім для нас, дороговказом на шляху спасіння і настановою в науці Євангелія. «Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей» (Ін. 14:15) – так говорить Господь Ісус Христос до апостолів, а через них – до кожного віруючого. Таким чином навіть із цих слів, взятих з Писання, ми можемо зрозуміти, що справжня любов, тобто та, яка від Бога походить і яку заповідає нам мати Господь – це любов, укорінена в Божій волі. А коли щось суперечить Божій волі, то це не є любов’ю, навіть якщо так про це кажуть серед людей.

Такі міркування дають нам можливість краще зрозуміти думку слів апостола Павла, згаданих на початку. Апостол пише до коринфських християн слова, які викривають їх, а викриття – їх засмучує. Однак святий Павло чинить саме так, бо його спонукає почуття любові, при чому такої сильної, що називає її навіть надмірною.

Отже головний висновок, який повинні зробити ми для себе, полягає в тому, що викривати гріхи, засуджувати неправду, застерігати ближніх від спокус і зла, навіть накладати покарання – це також є одним з проявів любові. «Сину мій, – свідчить Писання – не нехтуй покаранням Господнім i не сумуй, коли Він викриває тебе, бо Господь, кого любить, того карає»(Євр. 12:5-6).

«Полюби ближнього твого, як самого себе» (Мк.12:31) – такою справді є заповідь Господня, одна з двох, названих найбільшими в Законі. Але любов до ближнього не означає любов до спокус, неправди, гріхів, які чинить ближній. Тому святі отці вчать нас розрізняти людину та її вчинки, дотримуючись формули: «люби грішника, але ненавидь гріх».

Гріх є викривленням природи людини, порушенням Божих заповідей, використанням того, що дав Творець, понад міру, проти правди і свавільно. Чи гріх їсти та пити? Ні, це є природна властивість людського тіла. Але надмірні їжа і пиття – гріх. Чи забороняє Бог відпочивати? Ні, навпаки, навіть у одній з десяти головних заповідей Він визначає, щоби шість днів людина працювала, а сьомого дня відкладала свої повсякденні справи заради Господа. Але якщо людина не працює, лінуючись, то таке ставлення осуджується.

Чи Бог заборонив єднання чоловіка і жінки? Навпаки, Він благословив таке єднання, і Сам Спаситель перше чудо сотворив у Кані Галілейській на весіллі, тим самим показавши, що шлюб і народження дітей є доброю справою. Однак Господь не раз засуджує блуд та інші плотські пристрасті, при чому не лише вчинені, але і задумані.

І так ми можемо сказати про всяку чесноту та про всякий гріх: те, що робиться у згоді з волею Божою є добром, а що відступає від Господнього повеління, що є надмірним – це зло.

Тому викривати це зло, застерігати від нього, попереджувати про наслідки, навіть накладати покарання – це благі справи. Водночас благими вони є тільки в тій мірі, в якій узгоджуються із законом любові. Бо коли ми викриваємо когось заради утішання власної гордині, думаючи: «Ось ці є грішниками, а я – праведний» – то не такого шляху навчає нас Господь, і добре показав Він це на прикладі притчі про митаря і фарисея.

Апостол Павло викриває коринфських християн у певних порушеннях та гріхах, але спонукає його до цього виключно любов. Тому він, викриваючи, співстраждає разом з грішниками. Він не величається своєю праведністю, але сумує так, ніби й він несе тягар відповідальності за зло, вчинене його духовними дітьми.

Водночас він розуміє, що ці діти потребують гіркого лікування, а не солодкої похвали, потребують відсічення гріховних звичок, а не їхнього плекання, хоч і зрослися вони з цими звичками так, ніби складають одне тіло.

Адже гріх – як ракова пухлина, яка за природою своєю є самим нашим тілом, його частиною. Але такою частиною, яка переродилася, і замість добра та користі приносить всьому тілу шкоду. Тому цю частину нашого власного тіла слід відсікти, відкинути – щоби зберегти здоров’я всього тіла, аби воно все не загинуло від метастазів. Бо хвороба, яку не лікують – прогресує, поширюється. Так само і спокуси, гріх, зло, якщо не виявляти їх, не обмежувати, не відсікати, не викорінювати – будуть примножуватися, ширитися, пускати метастази, уражати інших.

Все це допомагає нам зрозуміти, чому Бог допускає страждання, чому попереджає нас про майбутні вічні муки для нерозкаяних грішників. Бо через страждання людина усвідомлює небезпеку, яку несуть гріхи – як через біль тіло дає нам знати, що якась його частина є ураженою та потребує піклування і лікування. Господь дає нам покарання заради того, щоби остерегти нас від гіршого, щоби виправити нас, бо Він любить нас і ця любов спонукає Його чинити так, як є краще для нас самих, хоча це і завдає нам скорботи та смутку.

Тож, дорогі брати і сестри, маємо зробити з цих настанов і прикладів два висновки. Перший – що правдива любов має своє джерело в істині, в Божій волі та у виконанні Господніх заповідей. У гріху немає любові, хоча він і здатен прикриватися цим священним іменем. Тому коли ми викриваємо гріх, застерігаємо від зла, осуджуємо неправду, то хоча цим і засмучуємо грішників, однак маємо робити так. Бо викриваючи, настановляючи, якщо робимо це справді з любові, як робив апостол Павло – то подаємо лікування, допомагаємо у виправленні, а отже – примножуємо добро.

Другий висновок, який слід зробити, стосується нас тоді, коли самі ми чуємо викриття у злі та неправді. Такі викриття і настанови слід нам сприймати не з гнівом чи ворожістю, а з вдячністю. Бо коли ми робимо щось неправильно, коли піддаємося спокусам і грішимо, то велике благо отримуємо від застережень і викриття. І хоча засмучуємося через те, що злі вчинки наші викриваються, але у такий спосіб отримуємо гірке лікування, яке допомагає нам виправитися.

Тож бажаю всім нам духовної тверезості й мудрості, любові та терпеливості. Щоби самі ми з вдячністю приймали від інших напоумлення і застереження та виправлялися до кращого. А коли необхідно – щоби могли з любов’ю подати настанову і застереження іншим.

Амінь.

Джерело: Пресслужба ПЦУ