3 липня — пам’ять преподобного Олександра, засновника обителі «Невсипущих». На Тернопільщині вміють чекати і молитися. Цей святий — про нас.

Преподобний Олександр Невсипущий і урок терпіння для Тернопільщини — про життя цього святого

На Тернопільщині є таке: коли людина чогось дуже просить у Бога — вона не просить один раз і не чекає відповіді до завтра. Вона молиться. День за днем. Рік за роком. І вірить, що Господь чує.
Так само жив преподобний Олександр — засновник обителі «Невсипущих», якого Православна Церква України вшановує сьогодні, 3 липня.

Підтримати молитву

Три роки — і тільки тоді

Коли преподобний Олександр вирішив заснувати монастир, де молитва не вгасала б ні вдень, ні вночі, — він не поспішав. Три роки він молився, просячи Господа відкрити Свою волю. Три роки. Щодня. Без поспіху і без відчаю.
І лише коли отримав відповідь від Бога — тоді розділив братів на двадцять чотири варти. Одні молилися — інші відпочивали. Потім мінялися. Так ніч і день, рік за роком — молитва не переривалася ні на годину.
На Тернопільщині таке розуміють без пояснень. Наші баби знали: якщо молишся за сина чи чоловіка — не зупиняйся. Якщо просиш за хворого — вставай вночі. Якщо болить — ставай перед іконою і говори з Богом так, як говориш із живою людиною.
Бо Він і є Живий.

Невсипуща молитва — не чернеча екзотика

Дехто думає: «Невсипущі» — це щось далеке, монастирське, не для звичайної людини. Але ось що важливо розуміти.
Коли сьогодні вночі мама не може заснути і тихо промовляє: «Господи, збережи мою дитину» — вона вже є частиною тієї безперервної молитви, яку заснував преподобний Олександр півтори тисячі років тому. Коли дружина запалює свічку і кладе земний поклін за чоловіка на фронті — ця молитва не менша за монашу. Коли бабуся перебирає чотки і шепоче імена онуків — це і є та сама невсипуща молитва.
Церква молиться разом. Завжди. Безперервно. В одному куті України закінчується Служба Божа — в іншому починається вечірня. В одній родині кладуть спати дітей із молитвою — в іншій встають до ранкового правила.
Молитва не засинає. Ніколи.

Тернопільщина знає, що таке чекати

Сьогодні наш край знову живе в очікуванні. Чекаємо повернення синів. Чекаємо новин із фронту. Чекаємо миру. І молимося — бо більше нічого не залишається, коли все інше вже зроблено.
Преподобний Олександр не обіцяв, що молитва дає швидку відповідь. Він сам молився три роки — і лише тоді Господь відповів. Але він не зупинявся. І ми не зупинимося.
Бо терпіння — це не слабкість. Це найглибша форма віри.
Преподобний отче Олександре, моли Бога за нас!

МОЛИТВА ДО ПРЕПОДОБНОГО ОЛЕКСАНДРА

О, Преподобний отче Олександре, засновнику обителі «Невсипущих», ти, хто три роки молився, перш ніж встановити безперервне славослів’я, навчи і нас терпінню в молитві і вірності Богові.
Молися за Андріївську церкву, за Православну Церкву України, за Вселенський Патріархат і за всіх, хто шукає Бога в тиші.
Молися за Україну, за її захисників і за всіх, хто потребує Божої допомоги. Амінь.

Тернопільська єпархія ПЦУ