Схиігумен Кукша народився в 1874 році в селі Гарбузинка Херсонської губернії (нині Миколаївська область) у благочестивій селянській родині Кирила і Харитини Величків. У них було четверо дітей: Феодор, Косьма (майбутній отець Кукша), Іоанн і Марія.

Мати преподобного в юності мріяла бути черницею, але батьки благословили її на заміжжя. Вона ж молилася Богу, щоб хоч хто-небудь із її дітей сподобився подвизатися у чернечому чині.

Косьма з молодих років любив тишу і усамітнення, був дуже співчутливим. Його двоюрідний брат був одержмим. Косьма поїхав з ним до одного старця, що виганяв бісів. Старець зцілив юнака, а Косьмі сказав: «Уже тільки за те, що ти привіз його до мене, ворог буде мстити тобі – ти будеш гонимим усе життя».

У віці 20 років Косьма вперше вирушив паломником в Святий Град Єрусалим разом зі своїми односельцями, а на зворотному шляху відвідав Святу Гору Афон. Тут душа молодої людини розпалилася бажанням служити Богу в ангельському образі. Але перед тим він повернувся додому за батьківським благословенням.
Вдома Косьма відвідав київського чудотворця Іону, відомого своєю прозорливістю. Благословляючи юнака, старець торкнувся його голови хрестом і несподівано сказав: «Благословляю тебе в монастир! Будеш жити на Афоні!»

Кирило Величко не відразу погодився відпустити сина в монастир. А мати батюшки, отримавши дозвіл чоловіка, з великою радістю благословила своє чадо Казанської іконою Божої Матері, з якої святий не розлучався все своє життя, і яку поклали йому в труну після смерті.

Так у 1896 році Косма прибув на Афон і став послушником Руського Свято-Пантелеїмонівського монастиря.

Через рік ігумен благословив його з матір’ю знову відвідати Єрусалим. Тут сталося дві дивовижні події, що послужили знаменнями його майбутнього.

В Єрусалимі є Сілоамська купіль. Існує звичай занурюватися в це джерело всім прочанам, особливо безплідним жінкам, і за переказами, та, котра першою встигне зануритися у воду, буде мати дитя.

Косьма з матір’ю теж ходив до купелі. Сталося так, що в напівтемряві хтось штовхнув його зі сходів, і він несподівано впав першим в воду прямо в одязі. Жінки з жалем закричали, що першим в воду занурився юнак. Але це було знаменням, що у отця Кукші буде багато духовних чад. Він завжди говорив: «У мене тисяча духовних чад».

Друге знамення сталося у Віфлеємі. Вклонившись місцю народження Христа-Богонемовляти, паломники стали просити охоронця дозволити їм взяти святої оливи з лампад, але той виявився жорстоким і непоступливим. Раптом одна лампада чудесним чином перекинулася на Косьму, обливши весь його костюм. Люди оточили юнака і руками збирали з нього святу олію. Так Господь показав, що через отця Кукшу безліч людей буде отримувати Божественну благодать.

Через рік після приїзду з Єрусалиму на Афон він отримав благословення ще раз побувати у Святому Граді і нести послух біля Гробу Господнього.

Після повернення на Афон 28 березня 1902 року послушник Косьма був пострижений в рясофор з ім’ям Костянтин, а 23 березня 1905 року, – в чернецтво і названий Ксенофонтом. Його духівником став старець-подвижник Мелхиседек, який подвизався відлюдником і був ченцем високого духовного життя.

У 1912-1913 роках через негаразди на Афонській Горі грецька влада зажадала виїзду з Афону багатьох руських ченців, в тому числі, і майбутнього святого. «Так Богу завгодно, щоб ти жив в Росії, там теж треба рятувати людей», – сказав його духовний отець.

Так афонський монах Ксенофонт став насельником Києво-Печерської Лаври. Тут 3 травня 1934 року він був висвячений у сан ієромонаха.

Батюшка дуже хотів прийняти велику схиму, але по молодості років йому відмовляли в його бажанні. Якось, переоблачаючи мощі в Дальніх Печерах, преподобний почав благати святого схимника Силуана ​​про те, щоб прийняти схиму. І ось в 56-річному віці отець Ксенофонт несподівано важко захворів – як думали, безнадійно. Вмираючого постригли у велику схиму і нарекли йому ім’я на честь священномученика Кукші Печерського. Незабаром після постригу отець Кукша став одужувати, а потім і зовсім став на ноги.

Це були роки жорстоких гонінь на Православну Церкву. Коли Лаври торкнулася хвиля розколів, отець Кукша був прикладом для інших в синівській вірності канонам Матері-Церкви.

Одного разу з Полтави в Києво-Печерську Лавру прибув її колишній насельник митрополит Серафим, який бажав до кончини відвідати улюблену обитель і попрощатися з нею. Коли отець Кукша підійшов до нього за благословенням, митрополит вигукнув: «О, старче, тобі давно в цих печерах місце уготовано!»

З 1938 року для батюшки почався важкий десятирічний сповідницький подвиг. Його як «служителя культу» засуджують до п’яти років таборів в місті Вильва Молотовської області, а після відбуття цього терміну – до п’яти років заслання. Так у віці 63-х років отець Кукша був посланий на виснажливі лісоповальні роботи. Працювали по 14 годин на добу, отримуючи дуже мізерну їжу.
У той час в Києві проживав єпископ Антоній, який добре знав отця Кукшу і цінував його чесноти. Одного разу владика під виглядом сухарів зміг передати в табір преподобному 100 частинок сухих Дарів, щоб батюшка Ними причащався. Але хіба міг він один споживати Святі Дари, коли багато священиків, монахів і монахинь, котрі довгі роки перебували в ув’язненні, були позбавлені цієї втіхи?

Під великим секретом всі вони були сповіщені, і в призначений день в’язні-священики в єпитрахилях, зроблених із рушників, по дорозі на роботу непомітно від конвою швидко сповідали монахів і вказували, де заховані частинки Святих Дарів. Так одного ранку в таборі причастилися 100 чоловік. Для багатьох це було останнє Причастя в їх багатостраждальному житті…

У таборі з батюшкою відбулася ще одна чудова подія. На Великдень отець Кукша, слабкий і голодний, ішов вздовж колючого дроту, за яким кухарі носили листи з пирогами для охорони. Над ними літали ворони. Преподобний почав благати: «Вороне, вороне, ти годував пророка Іллю в пустелі, принеси і мені шматочок пирога!» І раптом почув над головою «кар-р-р!» – і до ніг його впав пиріг з м’ясом. Це ворон вкрав його з дека у кухаря. Батюшка підняв пиріг зі снігу, зі сльозами дякував Богові та втамував голод.

У 1948 році, після закінчення ув’язнення і заслання, отець Кукша повернувся в Києво-Печерську Лавру і був із великою радістю прийнятий братією. Загартований в горнилі страждань, батюшка почав нести тут подвиг старчества, окормляючи безліч віруючих людей. За це КДБісти наказали духовної влади перевести старця з Києва кудись подалі, в глухе місце.

У 1953 році отця Кукшу перевели в Свято-Успенську Почаївську Лавру. Тут він був призначений на послух кіотного біля чудотворної Почаївської ікони Пресвятої Богородиці, а також упродовж трьох років служив ранню Літургію в печерному храмі і сповідав людей.

Одного разу, коли він стояв біля чудотворної ікони Божої Матері, у нього на нозі лопнула вена. Налився повний чобіт крові. Оглянути хвору ногу прийшов відомий своїми чудовими зціленнями ігумен Йосиф (в схимі Амфілохій). Діагноз був невтішним: «Збирайся, отче, додому», тобто, помирати.

Всі ченці і миряни гаряче зі сльозами молилися Матері Божій про дарування здоров’я дорогому старцю. Через тиждень ігумен Йосиф знову прийшов до отця Кукші і, побачивши рану, що практично зажила, в подиві вигукнув: «вимолили чада духовні!»

Духовна дочка батюшки розповідала, що одного разу, під час звершення Божественної Літургії отцем Кукшею, вона бачила біля вівтаря печерного храму благоліпного чоловіка, який йому співслужив. Коли вона повідомила про це отцю Кукші, той сказав, що це був преподобний Іов Почаївський, який завжди служить разом з ним, і строго наказав нікому не відкривати цієї таємниці до самої його смерті.

Так протікало життя старця в Почаївській обителі, але ворог роду людського і тут почав гоніння на нього, і щоб убезпечити батюшку від нападок з боку ненависників, єпископ Чернівецький Євменій в 1957 році переслав його в Свято-Іоанно-Богословський монастир села Хрещатик Чернівецької єпархії. Роки життя тут були тихими і спокійними для отця Кукші. Але в 1960 році сюди переселили монахинь з розформованого Чернівецького жіночого монастиря.
Після цих подій отець Кукша переїхав в Одеський Свято-Успенський Патріарший монастир, який став останнім берегом в його поневіряннях. Тут основним послухом старця стала сповідь. Причащався він кожен день, дуже любив ранню Літургію. Казав: «Рання Літургія – для подвижників, пізня – для постників».
Багатьом запам’яталося, як під час обіду отець Кукша брав в руки невеликий портрет Святійшого Патріарха Алексія I, що стояв на столі в рамочці, цілував його і говорив: «Ми зі Святішим чай п’ємо». Слова його виявилися пророчими.

Приїжджаючи до Одеси на свою дачу, Патріарх Алексій I завжди запрошував до себе отця Кукшу на чашку чаю, любив розмовляти з ним, цікавився, як було на Афоні і в Єрусалимі в старі часи.

Святий Кукша став восприємником при чернечому постризі Блаженнішого митрополита Київського і Всієї України Володимира (Сабодана).

Духовним чадам батюшка говорив: «Матір Божа хоче взяти мене до себе, але молися – і Кукша буде жити 111 років! А то 90 років – і Кукші нема, візьмуть лопаточки і закопають».

Восени 1964 він захворів: в нападі злості келейник Микола в жовтні місяці в 1-й годині ночі вигнав отця Кукшу роздягненим з келії. У темряві старець впав в яму, пошкодивши ногу, і так пролежав до ранку, поки його не виявили братія. Старець захворів двостороннім запаленням легенів. Незважаючи на старання близьких, він так і не оговтався від хвороби.

Блаженний подвижник передбачав обставини і час своєї смерті. За кілька миттєвостей до смерті старець сказав: «спинився час» і дуже спокійно відійшов до Господа.

Влада, боячись, що збереться велика кількість людей, розпорядилися не брати телеграм з Одеси з оповіщенням про смерть отця Кукші, вимагали провести поховання на його батьківщині. Але намісник монастиря мудро відповів: «У монаха батьківщина – монастир».

Після блаженної кончини старця свідченням його святості стали чудеса, що відбувалися на могилі преподобного, і 29 вересня 1994 року правлячий архієрей, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, звершив обретіння мощей старця, а 22 жовтня того ж року його було прославлено в лику преподобних.

Ще за життя святий Кукша заповідав усім приходити до нього на могилку зі своїми скорботами, обіцяючи клопотати за всіх перед Богом.

29 вересня 1994 року митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив обретіння мощей відомого всьому православному світу старця Кукші Одеського.

МОЛИТВА ДО ПРЕПОДОБНОГО КУКШИ ОДЕСЬКОГО

О преподобний і богоносний отче наш Кукша, обителі Успіння Божої Матері похвало, богоспасаємаго граду Одеси незівялому кольорі, лагідний пастирю Христов і великий за нас молитовнику, старанно до тебе припадаємо і з покірним сердцем просимо: не відніми покрову свого від обителі нашої, що в ній подвигом добрим трудився єси. Будь помічником благим всім благочестивим що живуть і добре струджені в ній. О добрий наш пастирю і богомудрий наставнику, преподобний отче Кукша, зглянься милостиво на стоячих перед тобою людей, розчулено молимось і просимо від тебе допомоги і заступництва.

Пом’яни всіх, віру і любов до тебе маючих, ім’я твоє молитовно просячих і на поклоніння мощям твоїм святим приходячих, і всі бо 

благі прохання їх милостиво виконай, осіяючи їх своїм святоотчеським твоїм благословенням. Боронь, святий отче, від усякого наклепу ворога Церкви нашої святої, місто це, обитель і землю нашу, і не залиш заступанням твоїм нас немічних, гріхами і скорботами багатьма обтяжених. 

Осіяй, преблаженний, розум наш світлом лиця Божого, зміцни благодаттю Господньою життя наші, та в Законі Христовому утвердившихся, натхненно шляхом заповідей святих іти. Осіяй твоїм благословенням нас і всіх в скорботах сущих, хворобами душевними і тілесними одержимих, зцілення, втіху і позбавлення даруй. Над усіма ж цими випроси і нам понад дух лагідності і смиренності, дух терпіння і покаяння, відступивших від православної віри і згубними ересі і розколу засліпленими надоум, у темряві невіри блукаючим світлом істинного богопізнання просвіти, чвар і негараздів угамування, умоли Господа Бога і Пресвяту Богородицю дарувати нам тихе і безгрешне житя.

Поминай нас, недостойних, біля престолу Вседержителя, випроси мирну християнську смерть і сподоби нас поміччю твоєю вічне спасіння отримати і Царство Небесне унаследувати, та дякуємо велінню щедрсті і невимовної милості Отця і Сина і Святого Духа, в Троїце поклоняємого Бога, і твоє батьківське заступництво у віки віків. Амінь.

Прес-служба Тернопільської єпархії ПЦУ