Це велике свято — Покрова Божої Матері, що його ми зараз святкуємо, встановлене в Царгороді на спомин досить незначної події: Коли одного разу Царгородові загрожувала небезпека від ворогів, мешканці Царгороду зібрались в церкву Богородиці, т. зв. Влахернську, помолитися, і от св. Андрій, що був тоді в церкві зі своїм учеником Епіфаном, побачили в церковній бані дивне видіння: Зпереду стояла Пресв. Богородиця, що тримала на руках своїх омофор, (це одіж єпископська, що надівається на плечі й означає служіння людям), покривала ним людей, що молилися, Сама щиро молилася за людей, а побіч Неї стояли й молилися з Нею апостоли, пророки, мученики і всі святі. Це дивне видіння підбадьорило й утішило людей, а Господь допоміг їм прогнати ворогів.

Подія ця досить незначна, я сказав, бо на протязі історії багато разів і в землі грецькій, і в російській, і в інших краях, і навіть у нас в Україні, напр., в Почаївській Лаврі, чудесне заступництво Пресв. Богородиці наочно спасало від ворогів. Тому і в самому Царгороді, де це чудо сталося, воно зовсім не святкується. Але, от у нас на Україні Покрова — це велике свято, дуже багато храмів у нас збудовано на пошану Покрови Божої Матері. В самому осередкові Українського козацтва, в Запоріжській Січі, була збудована церква в ім’я Покрови Божої Матері. Ясно, що українці святкують в це свято не історичну допомогу Божої Матері Царгородові, а святкують щось інше, далеко рідніше й вартісніше для душі християнина, більш загальне, духовне.

Цим святом українці взагалі відзначають віру православного християнина в небесне заступництво Божої Матері, в її Покрову всього християнського світу своїм матірнім піклуванням. Покрова Божої Матері це є, якби відзнака прагнення нашого земного життя до з’єднання з небесним, з Божою Матірю і з усіма святими, це є піднесення нашого марного, нікчемного життя до вартости вічного, це є наша віра в небесний захист, в небесне керівництво всім, що відбувається в нашому земному житті і благання про цей захист і керівництво…

На своїх руках Пресв. Богородиця тримала омофор, що ним покривала людей. Омофор, цебто по нашому наплечник, це є таке вбрання, подібне до широкого довгого рушника, що його накладають єпископові на плечі підчас відправ. Омофор, це є ознака любови Христа, вічного Архиєрея, до людей, Його піклування про них, Його пастирського служіння людям. Христос називає себе добрим пастирем, що дуже піклується про свої вівці, — бере на власні плечі й несе ті вівці до отари, що відбилися, або заблудили, або пристали (Лук. 15, 5). Так само й Христос всіх людей своєї отари-церкви, як своїх овець, що заблудили або втомились, несе на плечах свого всесвітного піклування до їх спасіння і небесного царства, і цим омофором-наплечником у єпископів, що підчас відправ уявляють собою вічного Архиєрея-Христа, відзначається вічне піклування Христа про спасіння кожної душі і всього світу.

Христос, як перший і вічний Первосвященик, є перший слуга спасінню людей, що Сам сказав про Себе: «Син Чоловічеський не на те прийшов, щоб Йому служили, а щоб Самому послужити і віддати душу свою за спасіння людей» (Марк. 10, 45). От цей свій омофор, цебто піклування про спасіння людей, Христос переклав і на своїх угодників, апостолів, святителів, мучеників і всіх святих, а перед усім на свою Пречисту Матір. От це служіння Божої Матері спасінню людей, Її Покрову всього християнського світу своїм небесним омофором, ми святкуємо в це свято Покрови. На божественних плечах Христа Спасителя тяжким омофором повисли всі люди, всі народи, всі Його церкви; всім Він служить, всіх спасає, врятовує тих, що заблудили, втомились, виносить до свого небесного царства. Отже цей свій омофор, цю долю служіння всім церквам, всім людям, щоб їх визволяти від бід і пригод, Христос поклав і на Свою Пречисту Матір, яка є порятунком і допомогою непохитною для всіх нас, для всього світу християнського. Тяжким омофором повисли на Її руках всі наші біди та скорботи, — всі ми грішні, безпорадні, — і Вона, як той «тканий хитон», сплітає з своїх молитов за нас омофор для Сина свого. В цей омофор вплітають свої молитви і всі апостоли, пророки і всі святі, що теж, як омофором, обтяжені заступництвом за нас…

От цією вірою у всесвітній небесний омофор, в це заступництво Божої Матері і всіх святих, завжди пройняті були й українці, — під цей омофор прихилялись, але з цим небесним омофором прагнули сполучити і свій земний омофор, — своє служіння визволенню і полегшенню життя свого народу. Погляньте на давній образ Запоріжської Божої Матері. Як і з яким почуттям дивляться на Пресв. Діву Марію з омофором на руках Запорожці-старшина з шаблями за поясом! Яка в їх очах готовість і самим послужити для свого народу, — взяти на себе, хоч частину, хоч кінчик того небесного омофору, щоб по ньому добратись до неба через полегшення скорбот та бід свого ображеного, поневоленого народу, і в цей спосіб з’єднатися з небом!

За краї цього небесного омофора повинні братись і всі ми, на себе його накладати полегшенням тягарів життя один одного, як до цього закликає нас і ап. Павло: «Один одного тягарі носіть і так сповняйте закон Христовий». В цьому і все завдання церкви й церковного життя, щоб омофор служіння один одному, на спасіння світу й полегшення цього життя, по частинах розібрали, поклали на свої плечі і всі вірні, і з’єднанням його з небесним омофором надати йому ваги вічности і могутности…

Цю величну ідею — об’єднання неба з землею під одним всесвітнім омофором братерського єднання і служіння один одному і спасінню світу — затьмарила земна звичка до панування, прагнення до земної величности, що пройшла і в церковне життя і захопила найбільше його керівників. От, ознакою цього панування в церкві й величосности став і омофор керівників церкви. Бо що уявляє з себе тепер омофор на плечах архиєреїв? Це є не стільки ознака служіння церкві єпископа, скільки символ панування над нею, начальства в ній. І накладається омофор тепер у єпископа поверх царської одежі сакоса, що її носили византійські царі, а потім дали право надягати його й патріярхам, а згодом і всім єпископам, коли вони зробилися значними їх урядовцями. В зв’язку з цим і самому омофорові єпископському надано вигляд пишної ленти, що її надівали значні царські урядовці в урочистих церемоніях, (великий омофор). І от ознака найбільшого тягару Христового й Божої Матері в піклування про спасіння світу, ознака братерського служіння людям — омофор, стає у сучасних єпископів ознакою панування в церкві і послуг від людей.

Браття! Наша Українська Православна Церква, всенародньо-соборноправна, знищила в себе єпископське панування над церквою, — визнала єпископів лише як перших слуг своїх, по слову Христа, і повернула єписькопському омофорові у себе те значення, яке він мав ще в церкві перших віків, коли він надівався не на царський сакос, а на пресвітерські ризи, що означали «тканий хитон» Христа. Отже омофорові своїх єпископів наша церква повернула первісне значення — служіння їх не тому, чи іншому урядові, а церкві, цебто свому рідному народові в єднанні з вічним Первосвящеником-Христом. Але й весь наш український народ, що склав з себе рідну церкву, прийнявши принцип всенародньої соборноправности, взяв і на себе значну частину церковного омофора, цебто тягару служіння своїй церкві, свому народові. Отже наш земний омофор всенароднього служіння, згідно заповітам Христа, спасінню і полегшенню життя нашого народу, мусить єднатися з небесним омофором, що на руках Пресв. Діви Богородиці, святих апостолів і всіх святих, що є в них ознакою служіння всім церквам і народам, всьому світові, і як такий накладається на плечі вічного Первосвященика Христа, що є Агнець Божий, що взяв на себе гріхи світу.

От, браття, яке велике значення вкладає наша церква в це свято Покрови Пресвятої Богородиці. Тут надається велика вартість, як заступництву Пресв. Богородиці та всіх святих за нас, так і певній відповіді з боку церкви Христової, цебто всієї громади вірних — відповіді своєю працею, справжнім братерством, взаємною допомогою в полегшенні життя, в прагненні до спасіння, до єднання з небом. Наша Українська Православна Церква дала вже таку відповідь, — поєднала свій братерський омофор з омофором Пресв. Діви тим, що саме на це свято Покрови Богородиці утворила свій Перший Всеукраїнський Собор, 1921 року, і визволилась з-під влади московської церкви, щоб жити своїм вільним життям, — безпосередньо єднатись з небесним заступництвом Божої Матері.

Але багато, браття, ще треба нам перемогти перешкод на шляху нашого визволення й вільного життя; багато ще перетерпіти від ворожого взагалі відношення до нашої церкви, навіть з боку інших церков. Будемо ж благати Пресвяту Богородицю і всіх святих — своїм небесним омофором покрити нас і допомогти в цій боротьбі і терпінні. Але найбільше перешкод до визволення нашої церкви, до єднання її з небесним омофором, уявляє не що інше, як наша власна кволість, несвідомість, наша байдужність, розпорошеність, зрадливість і всі ті сумні наслідки нашого вікового поневолення, які тримають нас, якби закутих в кайдани…

Розкуйтеся, єднайтеся, закликав колись наш нарід ще Тарас Шевченко. Але розкуватися самим, розірвати ці кайдани на самих собі — це перевищає наші сили… О, Пречиста Діво Богородице! Допоможи ж нам визволити церкву і нарід наш від усіх бід і напастей, і самим визволитися від власної неволі та немочі чесним Твоїм омофором! — Амінь!

З Ювілейного видання до 90-ї річниці утворення УАПЦ “

Проповіді Митрополита Василя Липківського до Українського Народу”