Автор розповідає про історію Почаївської Лаври в Україні, яка була православною протягом більшості своєї історії, перейшла до греко-католицької церкви на 110 років, а потім повернулася до Російської православної церкви. Автор підкреслює важливість монастиря для православної та греко-католицької традицій та заперечує ідею, що будь-яка група чи особа була єдиним відповідальним за успіх монастиря. Автор спонукає до єдності та духовного зростання всіх українців. У статті також є нотатка від автора, який закликає читачів уникати конфліктів на основі релігійних різниць та рекомендує книгу митрополита Іларіона (Огієнка) для отримання додаткової інформації про історію монастиря.

Почаївська лавра: історія змін релігійної належності та спільної культурної спадщини

Слово про Почаївську Лавру митрополита Нестора

Сьогодні ми живемо в час, коли всі чомусь дуже зацікавились Почаївською лаврою. Про неї – кожен другий допис в соцмережах. І більшість цих дописів про те, що Почаївську лавру треба передати УГКЦ, тому що вони її заснували. А як не заснували, то побудували. А як не побудували, то розбудували. І по всіх дописах виглядає, що до того, як лавра потрапила в унію, на Почаївській горі нічого не було. Або майже нічого. Або щось було, але нічого цінного. Не берусь судити ініціаторів цього шуму, але, оскільки люди мають доступ тільки до частини інформації і не можуть/не хочуть/не вважають за потрібне цю інформацію перевірити, то просто наведу ряд фактів з історії Почаївського монастиря, про які забули (або спеціально промовчали) провокатори, які, на користь москви, розпалюють на заході України ворожнечу між УГКЦ та ПЦУ. Що робити з цими фактами – нехай кожен вирішує сам, але це історична реальність, яку неможливо заперечити, навіть попри намагання історію спотворити. Отже, почнімо.

Мефодій Почаївський

Знайомтесь, Мефодій Почаївський, неканонізований святий, засновник чернечого життя на Почаївській горі (до речі, в статті на Вікіпедії його ім’я спотворено на латинський манер – МеТодій). Близько 1213 року прибув на Почаївську гору з Афону. Взнавши, що тут неодноразово являлась Богородиця побожному чоловіку Туркулу, він заповів, що на цьому місці має постати монастир. Та й повернувся на Афон. Туркул вирушив за ним і переконав отця Мефодія повернутись на Волинь. Вони повернулись в 1219 році і побудували на Почаївській горі монастир та храм (!) в ім’я Преображення Господнього. Цей монастир був келіотського типу, тобто монахи подвизались як самітники, збираючись разом тільки на богослужіння. Помер преподобний Мефодій в 1228 році. ПІсля нього монастир існував як келіотський аж до кінця XVI століття, до преп. Іова.

Явлення Пресвятої Богородиці на Почаївській горі

В 1240 (за іншими даними 1261) році на Почаївській горі було явлення Пресвятої Богородиці, очевидцями якого були не тільки місцеві монахи, але й пастухи з сусіднього села (переказ доніс ім’я одного з них – Іван Босий). ПІсля цього явлення залишився видимий знак – відбиток стопи Діви Марії, з якого било джерело, вода якого зціляла хвороби, за свідченнями очевидців різних століть. Незабаром після цього явлення під горою був побудований невеликий храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці, а навколо стопи вже в XVII ст. був побудований інший храм, про який буде згадано трохи пізніше.

Ганна Гостська

Знайомтесь, Ганна Гостська (частіше вживається полонізована форма імені Анна Гойська). Вдова луцького земського судді. Володіла Почаєвом та навколишніми селами. Мала замок в селі Орля (нині хутір Вірля Кременецького району), до сьогодні не зберігся. Там у неї гостюював грецький митрополит Неофіт і подарував їй ікону, від якої 1597 року зцілився сліпонароджений брат Ганни Филип Козинський (до речі, на місці, де знаходилась замкова каплиця, і де, очевидно, і сталось це чудо, зараз стоїть храм і діє монастир Православної Церкви України). Після цього ця ікона, яку ми сьогодні знаємо як Почаївську (не розміщую її зображення, думаю вона всім добре знайома) була перенесена в Почаївський монастир і стала його головною святинею. Але цим благодійництво Гостської не обмежилось. Вона склала фундуш, згідно якого передавала монастирю землі та грошову допомогу, а також поставила умову “А Ігумен мусить бути чоловік Християнської Віри Східньої Церкви, Святих Правил нашого Грецького Ісповідання … Судити незгоду в манастирі має Владика не іншого Ісповідання, а тільки Грецького, Східньої Церкви”. Її ж стараннями на Почаївській горі з’явився перший ігумен, з яким ми зараз познайомимось.

Преподобний Іов Почаївський

Знайомтесь, преподобний Іов Почаївський, перший ігумен Почаївського монастиря (з 1604 до 1651 року), який ввів замість келіотського спільножитній устав, стараннями якого в монастирі було побудовано сім (!) храмів та мур з 5 вежами. Твердо стояв у православній вірі, постійно захищаючись від нападок її ворогів, надихав до цього братію монастиря та місцевих жителів. І це при тому, що місцева влада фактично позбавила православних на території Польщі всіх громадянських справ. Багато хто знає, що спадкоємець Гостської Анджей Фірлей, після того як роками тероризував монастир, в 1623 році напав на нього з своїми гайдуками та пограбував, викравши між іншим і Почаївську ікону. Але мало хто знає, що суд розглядав позов монастиря проти Фірлея 25 років, перш ніж ухвалити рішення повернути награбоване майно. Суд Божий був набагато швидший і дружина Фірлея тяжко хворіла, поки її чоловік не повернув ікону в обитель (причому більшу частину решти награбованого не повернув).

Федір і Єва Домашевські

Якщо про попередніх історичних осіб в більшій чи меншій мірі чули всі, то про наступну подружню пару напевно не знають і більшість паломників, які не раз бували в Лаврі. Тому знайомтесь, Федір і Єва Домашевські, православна шляхетська родина. А знаєте, що за храм на цьому портреті вони тримають в руках? Це Троїцький собор Почаївського монастиря, побудований на їх пожертви в стилі Ренесансу і освячений 1649 року. Собор був побудований так, що стопа Богородиці опинилась всередині самого храму.

Явлення Богородиці на горі Почаївській 1675 року

До речі, цей ж собор видно на картині “Явлення Богородиці на горі Почаївській 1675 року”  (ця картина є в Лаврі, вона 1800 року, але вона є копією з більш ранньої картини, автор якої малював Троїцький собор з оригіналу). Цей величний собор, справжня памятка архітектури, був знищений 1773 року базиліанами, щоб на його місці побудувати сучасний Успенський собор і стерти память про православне минуле монастиря (що, в певній мірі, їм вдалось).

Микола Василь Потоцький

Знайомтесь, Микола Василь Потоцький, староста богуславський, канівський і корсунський. Найбільший фундатор і жертводавець Почаївського монастиря періоду перебування останнього в унії. Дуже любив Почаївський монастир, навіть хотів вступити до нього простим монахом. Дав монастирю протягом 1761-1765 рр. на будівництво нового собору і корпусу 2 244 000 злотих (фантастичну суму на той час) і багато років просив монахів почати за ці гроші будівництво, навіть погрожував судом Божим і що забере гроші назад (всі ці переписки збережені в архівах). Натомість ігумен монастиря Білинський пише, що є загроза, що в монастир повернуться православні, тому просив акт, що ці гроші передані саме тим монахам, які знаходяться в унії. А якби Почаївський монастир повернувся «схизматикам», то щоб ці гроші були передані іншим уніатським монастирям. Потоцький такого акту не дав, натомість переїхав з Бучача до Почаєва і 1771 року почав будівництво за свої кошти (тих 2 мільйони так і лишились у базиліан) нового собору Успіння Пресвятої Богородиці в стилі європейського рококо на місці зруйнованого ренесансного Троїцього собору Домашевських. Цікаво що загроза, що плоди його праці опиняться в руках православних, Потоцького не лякали, він навіть неодноразово звертався до ігумена Білинського з проханнями клопотатись перед Римом про те, щоб разом з коронуванням Почаївської ікони відбулась канонізація глибоко шанованого Потоцьким преп. Іова Почаївського. Ігумен відповідав, що звертався до папи з цього питання, але жодної відповіді не отримав (хоча, знаючи відношення тодішніх насельників монастиря до св. Іова можна бути впевненими, що жодних звернень не було). Може насправді Потоцький в душі більш тяжів до православʼя, просто за свого життя не встиг побачити православні богослужіння в Почаївському монастирі?

Я не хочу торкатись періоду перебування Почаївського монастиря в складі УГКЦ, щоб не провокувати нові конфлікти, сварку і ворожнечу між вірними різних Церков. Хочу тільки сказати, що після того, як почаївські базиліани підтримали польське повстання (оскільки завжди більше тяжіли до Польщі, ніж до України), в 1831 році монастир перейшов до Православної російської Церкви. В монастирі знову оселились українці і місцеві жителі потягнулись до обителі. Окремою чорною сторінкою в історії Почаївського монастиря було перебування в ньому російського митрополита на Волині Антонія (Храповицького), який в 1906-1912 рр. побудував новий Троїцький собор в чисто російському новгородському стилі. Його сподвижником в русифікації Лаври був архім. Віталій (Максименко), який керував лаврською друкарнею та друкував у ній проросійські чорносотенні видання. Потім Лавра страждала під владою Польщі в 1920-1930х рр., під німецькою окупацією в 1940-х, та під атеїстичною радянською владою в 1940-1980х рр. Наприкінці 1980х років серед української братії монастиря був великий підйом патріотизму, найбільшим ініціатором якого був тодішній намісник, архім. Яків (Панчук), але монахів-українців швидко розпорошили по різних монастирях, замінивши представниками інших націй, а о. Якова вигнали (потім він став єпископом Київського Патріархату). Таким чином Почаївська лавра і прийшла до стану форпосту “рузького міру” на Тернопільщині. Молимось і сподіваємось, що в найближчий час ситуація зміниться.

Які висновки можна зробити з даної інформації?

  1. Більшу частину своєї історії Почаївський монастир був православний:

1219-1721 – 502 роки був православним, спочатку в складі Київської митрополії Константинопольського патріархату, а останні 34 роки (1687-1721) в складі російської Церкви

1721-1831 – 110 років у складі УГКЦ

1831 – донині – 192 роки в підпорядкуванні російської Церкви

694 > 110

  1. Греко-католики не отримали в 1721 році пустку, а потужний розбудований монастир з сімома храмами, один з яких був величним собором, багатьма корпусами і мурами.
  2. За православну історію монастиря ми маємо великий ряд чудес, чудотворну Почаївську ікону, двох святих, шанованих у всьому православному світі, та любов місцевих людей, виражену в піснях, кантах та інших творах. Це не був “задрипаний провінційний монастир”, який зробили величним василіани.
  3. Не василіани розбудували Почаївський монастир, а шляхтич Микола Потоцький, який трудився не заради василіан, а заради самого монастиря.

Тому хто вклався найбільше і хто справді розбудував та зробив славним Почаївську Лавру – висновки робіть самі. Кожна епоха вклала свою частку в розбудову святині і доводити зараз хто кому винен – недоцільно. Хто зна, як би виглядав зараз монастир, якби в 1721 році не став греко-католицьким чи в 1831 році – православним. Він – поєднання праці багатьох поколінь насельників та багатьох жертводавців. Тому якщо починати мірятися вкладом, хто зна, хто переможе. Тому треба не шукати за що ми ще можемо посваритись, а об’єднуватись для духовного блага українського народу, що я нам всім і бажаю.

P.S. Я постарався як можна більше пом’якшити текст, щоб уникнути міжконфесійних конфліктів. Але, передбачаючи, що багатьох, хто це прочитає, це не зупинить і бажання посваритись буде вищим, ніж любов до ближніх, коментарі я вимкну.

P.S.2. Хто хоче більше дізнатися про справжню історію Почаївського монастиря – відсилаю до праці митр. Іларіона (Огієнка) “Фортеця православ’я на Волині. Свята Почаївська лавра”. Знайти її можна тут.

Нестор (Писик), митрополит Тернопільський і Кременецький