Митрополит Епіфаній провів зустріч з старшокласниками в Одеському обласному академічному драматичному театрі. Спілкування було цікавим і піднесеним, де молодь війни задавали важливі запитання про виклики які несе війна, покликання та роль молоді в розвитку Української Церкви. Митрополит розповів про значення віри та молодіжні ініціативи.

Митрополит Епіфаній спілкувався з дітьми війни та розповів про покликання та молодіжні ініціативи

Люблю спілкуватись з молоддю – щирою, цікавою, завзятою, активною аудиторією. Сьогодні в Одесі мав для цього гарну нагоду: у приміщенні Одеського обласного академічного драматичного театру провів зустріч зі старшокласниками, які є дітьми війни. Серед них були сироти, були ті, хто пережив окупацію на Херсонщині, Харківщині, були внутрішньо переміщені особи. Але всі ці діти, попри непрості випробування, які випали на їхню долю, мають велику силу духу, прагнення вчитися, жити, мріють бути щасливими й успішними. Всі вони – внутрішньо зранені, але сильні й вільні духом, вони прагнуть жити тут, в рідній незалежній державі, і це дуже надихає.

Дитячі запитання були зовсім не дитячими. Ми говорили про війну, про її різні складові, чинники, наслідки. Говорили про те, що зараз, хоч і поступово, але Україна очищається: і від ворога на фронті, і духовно, від ярма «русского міра», від неправди. Говорили про навчання, знання, досвід, «школу життя» – про те необхідне, той фундамент, без якого людина не має опори, чітких орієнтирів, переконань.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Виділив для себе кілька цікавих запитань, які прозвучали під час нашої зустрічі:

  1. Чи може священник воювати зі зброєю в руках?

На війні, щоби бути корисним, не обов’язково священнику брати зброю до рук, бо він має свою зброю – духовну. Наша зброя – то наша віра і слово, Божественне одкровення, а тому ми покликані духовно підтримувати воїнів, які мають у цьому велику необхідність. Там, на фронті, перед очима смерті майже немає цілком невіруючих. А наші капелани є ніби земними ангелами-охоронцями, які підтримують і надихають наших героїв-воїнів. Всі наші захисники – новітні герої, незалежно від того, чи мають вони відповідне державне звання. А тому наша мета – послужити їм в нагоді, вчасно допомогти, розрадити, заспокоїти, пояснити, підтримати, передати вісточку їхнім рідним…

На сьогодні 80% капеланів ЗСУ – це капелани нашої Церкви, які несуть служіння в Збройних Силах України, в підрозділах Тероборони, в силах Нацгвардії, в Державній прикордонній службі, в різних родах українського війська.

  1. Коли Ви для себе обрали шлях священнослужителя? Як зрозуміти своє покликання?

З юних літ я мав бажання обрати шлях духовного зростання, бути священнослужителем. І я свідомо обрав цей шлях, хоча було й багато перепон на ньому. Але Господь був зі мною, Він мене вів цим шляхом… І ось я тут. Головне – обирати те, що подобається саме вам, до чого лежить ваша душа. Є багато модних, престижних, високооплачуваних професій, але якщо до них у вас не буде лежати душа, то не буде успіху. Ви повинні обрати той шлях, який вам до вподоби, щоби йти ним і досягати успіхів. За словами святого апостола Павла, життя – це певною мірою біг, марафон, але ми повинні бігти не заради того, щоб бігти, а заради того, щоб досягнути цілі й отримати нагороду, духовне зростання, успіх.

Обирайте те, що вам до душі. Я обрав свій шлях, я йду ним і буду йти до кінця. І ви повинні правильно обрати, щоб вам це подобалось, щоб ви цим жили і від тієї праці отримували справжню духовну насолоду. Бо лише тоді ви будете почуватися щасливими.

Є багато відтінків людського щастя. Але справжнім, найвищим проявом людського щастя є життя в Бозі. Від земних благ можна відчувати тимчасове задоволення, але не повноцінне щастя. Бо можна бути багатою людиною, але духовно бідною і нещасною. Тому краще бути духовно багатою і щасливою людиною. Тож прагніть бути щасливими і радійте своїм успіхам, будьте вдячними за те, що маєте та прагніть поширювати радість навколо.

  1. Як молодь може розвивати Церкву? На які проєкти вона може отримати дозвіл?

Молодь є дуже важливою для нашої Церкви. Мені приємно, що всюди, куди я приїжджаю, мене зустрічає громада не лише з дорослих, а і з малих дітей. Батьки охрещують немовлят, змалечку приносять їх до храму. Вони зростають, відвідують богослужіння, і тому при кожній парафії повинно діяти молодіжне братство чи інша спільнота, молодіжна недільна школа.

У нас в Церкві є Синодальне управління у справах молоді, яке займається різними проєктами, до яких залучає молодь, роблячи акцент на братерстві, взаємопідтримці, спілкуванні. Бо з розвитком сучасних технологій ми бачимо таку негативну тенденцію, коли молодь певною мірою переходить у віртуальний світ: вони не зустрічаються, спілкуються через месенджери, соцмережі, справжні емоції замінюють смайликами… В цьому немає чогось поганого, якщо це в міру і для добра. Але часто віртуальний світ віднімає у дітей радість живого спілкування, справжніх почуттів.

Ми завжди відкриті для молоді, у Церкви є багато різних цікавих проєктів, щоправда, під час воєнного стану їх складніше реалізовувати. Протягом літнього періоду ми організовуємо різні молодіжні табори, неформальні спілкування біля ватри, походи, сплави тощо.

Молодь повинна відчути, що священнослужителі не є гордовитими чи нудними викладачами в рясах. Ми в усьому подібні до інших: маємо свої обов՚язки і хоббі, переживаємо радості і незгоди, вміємо жартувати і сміятися, любимо пізнавати світ і людей у ньому. А головне – ми хочемо разом творити наше спільне майбутнє, в єдиній державі, єдиній Українській Церкві. Тож наша Церква завжди відкрита для вас!

Бажаю кожному сил, терпіння і натхнення бути вірними, відповідальними та не забувати про Бога. А Церква робить все від неї залежне, щоби вами опікуватись, щоби вас надихати, підтримувати – особливо у цей непростий час, аби ви зростали мудрими і сильними у своїй вільній країні, і ми могли разом будувати наше майбутнє. Нехай Господь всім нам допомагає!