Поглибіться в світ дивовижних срібних цвяшків, які в середині XVII століття влаштовували вітринний танець на межі ризику розбиття. Заворожлива історія, яка розкриває їхню спробу вийти за межі непомітності.

Ризик і гра: життя срібних цвяшків у вітрині

Дрібненькі срібні цвяшки середини XVII століття було надзвичайно складно розмістити у вітрині. За нашим задумом вони мали лежати на склі. Але коли цвяшки торкалися скла — буквально оживали: танцюючи по скляній поверхні, намагалися перевернутися на капелюшка ніжкою до гори; катаючись, утікали з підставочки на оксамит вітрини, прагнучи бігти все далі й далі та, зрештою, зістрибнути на підлогу тисячолітнього Софійського собору. І, не дай Боже, розбитися. Жах для музейника. Мабуть, це все тому, що вони ніколи не експонувалися на виставках у Софії Київській. Цвяшки ще не знали: як це, лежати у вітрині перед відвідувачами? Для таких непоказних предметів цей досвід був першим.

Параман і срібні цвяшки сер. XVII ст. на виставці «Стовп цнот» проти царя: Київський митрополит Сильвестр (1647–1657)» у Софійському соборі

Сьогодні цвяшки з фондів заповідника вперше представлені на виставці у Софійському соборі. І зовсім не випадково.

Саме маленькі цвяшки стали визначальними у великій справі – розгадці таємниці поховання в Софійському соборі людини, яка публічно відмовилася присягати московському цареві після Переяславської ради (18.01.1654 р.) — 370 років тому. Ціна, яку цій людині довелося сплатити за свою рішучість, була страшною — посмертне забуття…

Київський митрополит Сильвестр Косів (1647–1657) знаний як головний сподвижник і продовжувач справи Святителя Петра Могили, а також господар Софійського монастирського подвір’я в буремні часи «Хмельниччини». Мабуть, саме митрополит Сильвестр та козацький полковник Іван Богун на широкий загал є найбільш відомими супротивниками «східного вектора» політики Богдана Хмельницького. Вони обоє не прийняли результати Переяславської ради й відмовилися від присяги царю.

«Нє бівал челом та милості його царської величності к собі нє поісківал…»;
«… я буду з вами битися!»;
«… почекайте-но, зрештою діждетися собі кінця скоро», – такою була риторика Київського митрополита Сильвестра в спілкуванні з московськими воєводами та їхнім оточенням, про яку вони сумлінно доповідали цареві.

Мотиви Сильвестра Косова в його особистій війні з Москвою зрозумілі. Уродженець шляхетної родини герба «Корчак», блискучий інтелектуал свого часу, за плечима якого була освіта у Віленській братській школі, Люблінському єзуїтському колегіумі й Замойській академії, Сильвестр був людиною політичної культури Речі Посполитої. Разом із Петром Могилою він творив «Могилянське відродження» України-Руси у межах саме цієї держави. «Київ – Другий Єрусалим»; Київ стоятиме, допоки в апсиді Софійського собору сяятиме «Оранта-Нерушима Стіна» — ці знані зараз вікопомні художні образи є спадком доби «Могилянського відродження». Саме тоді зусиллями Петра Могили та його оточення київські храми доби України-Руси були відновлені (як тоді казали — «з темряви підземної») і стали унаочненням символом спадковості української історії. Присяга московському цареві в очах митрополита Сильвестра руйнувала два інші важливі «стовпи», на які спиралося «Могилянського відродження», — політична лояльність короні Речі Посполитої, а також вірність Київської митрополії Церкві-Матері — Константинопольському патріархату. Митрополит Сильвестр — без перебільшення драматична фігура. На його очах у полум’ї «Хмельниччини» буквально згорів його світ. Але вірність цьому світу він зберіг до кінця.

Гравюра, що ілюструє віршовану епітафію Київському митрополиту Сильвестру «Гербы и трены (плачі) при гробѣ и трунѣ того ж яснопривелебного его милости господина, отца и пастыра кир Сильвестра Косова, архіепископа, митрополита кієвского, галицкого и всея Россіи, екзарха святѣйшого апостол[с]кого Константінополскаго трону» (1657 р.) Сильвестр Косів помер у 1657 р., в один рік із гетьманом Богданом Хмельницьким. Місце поховання Сильвестра забули. Офіційна «софійська історіографія» імперської (згодом радянської) доби згадувала про нелояльного Москві митрополита побіжно. Прикметно, що в першій друкованій книзі, присвяченій історії Софійського собору авторства Київського митрополита Євгенія Болховітінова («Описание Киево-Софийского собора…», 1825), не було згадок про його місце поховання, замовчувалася причетність митрополита Сильвестра до набуття Софійським собором шанованих чудотворних ікон (зокрема, Любецької ікони Божої Матері), ба навіть його ім’я було викреслене зі списку архімандритів Києво-Печерського монастиря.

Пізніше на сторінках роману Івана Нечуя-Левицького «Іван Виговський» (1895) постав припорошений пилом історії, непривабливий художній образ бунтівного митрополита: «Митрополит жив в старих дерев’яних покоях на цвинтарi Софiйського собору, котрi стояли серед старого садка… Була ще рання година. Митрополит тiльки що поснiдав. На столi на олив’яних полумисках лежали недоїдки редьки та смаженi на сковородi кружалки квашених бурякiв, обсипаних борошном. Сильвестр Косов сидiв на стiльцi з високою спинкою. Перед ним на невеличкому столиковi лежав розгорнутий фолiант, старий та пожовклий, переплетений в шкуратянi товстi палiтурки з застiжками. Вiн дочитував листка, i йому, очевидячки, не хотiлось одривати очей од книжки як писар переступив порiг його кiмнати. Виговський низько поклонився митрополитовi. Митрополит зирнув на його сердито, але встав з стiльця. Вiн був уже старий та сухорлявий, з довгою сивою бородою та короткими косами, котрi посiклись i вилися кругом голови посiченими пухкими кучерями». Старий, трухлявий дід, який програв, і доживає віку біля полумиска з недоїдками редьки та бураків»…

Розкопки у передвівтарному компартименті Михайлівського приділу. Верхня частина склепу над похованням митрополита Сильвестра (Косова), а також деталь розкриття його поховання. Науковий архів Інституту археології НАН України, ф. «Негативи», № 7495, № 7497

Радянська доба не давала надії на зміну тональності у ставленні до митрополита Сильвестра. Проте 7 вересня 1936 року сталася подія, яка з часом змінила все. У Софійському соборі, який у 1934 р. отримав музейний статус, розпочалися археологічні розкопки. Археологи на чолі з Теодосієм Мовчанівським мали на меті понизити рівень підлоги в центральному ядрі храму на 1 метр, оскільки вже наприкінці XIX століття рівень підлоги спорудженого тисячу років тому Софійського собору був на метр вище від початкового.  Саме 7 вересня 1936 року перед вівтарем його Михайлівського приділу археологи наштовхнулися на загадковий підземний склеп із похованням високого церковного ієрарха XVII століття. Це було далеко не єдине тогочасне поховання, віднайдене ними в Софійському соборі. Але саме склеп перед вівтарем Михайлівського приділу Софійського собору у своєму «Щоденнику археологічних розкопок» (1936) Теодосій Мовчанівський прямо називав «Склеп Сильвестра Косова». Утім, що археологи побачили у склепі і на підставі чого зробили такий висновок? Його «Щоденники» не давали відповіді на це запитання.

Чи збереглися до сьогодні речі, віднайдені археологами в цьому загадковому похованні? Фондове зібрання Заповідника містить сотні предметів, відібраних археологами під час розкопок у Софійському соборі в 1936 році. Утім, тотальна більшість із них означена просто вбивчим для сучасного історика формулюванням фондової документації першої половини XX ст. — «Предмет з невідомого поховання XVII–XVIII ст., віднайдений під час розкопок у Софійському соборі 1936 р.». Пов’язаних із Сильвестром Косовим речей у фондах Софійського заповідника не було, а згадка про нібито його склеп у «Щоденнику» Теодосія Мовчанівського була єдиною ниточкою, що не давала підстав говорити про поховання митрополита Сильвестра Косова у Софії Київський як про доконаний факт. І ця ниточка трагічно обривалася:  у 1938 році Теодосія Мовчанівського розстріляла радянська влада…

НАШ ТЕЛЕГРАМ

І тут свою велику роль відіграли маленькі цвяшки. Працюючи з фондовою документацією заповідника, ми звернули увагу на документ 1938 року, у якому знайшли більш детальний опис виявлених Теодосієм Мовчанівським археологічних знахідок.  Як з’ясувалося, 7 вересня 1936 року з підземного склепу в Михайлівському приділі Софійського собору археологи вилучили низку предметів, серед яких була горішня кришка дерев’яної труни з вибитими срібними цвяшками літерами: «АМΣК…ИВРЕК». Ці літери можна розшифрувати як: «Архієпископ Митрополит Σильвестр Косів … і Всієї Русі Екзарх Константинопольський». Цвяшки в середині напису випали, що пояснює трикрапку в описі. Але, однозначно, первісно в середині напису мали бути літери «К» та «Г», оскільки мова йде про офіційний титул Київського митрополита Сильвестра Косова: «Архієпископ Митрополит Σильвестр Косів Київський і Галицький і Всієї Русі Екзарх Константинопольський». Безперечно, саме вибиті срібними цвяшками літери на труні дали змогу археологам у 1936 році визначити це поховання високого церковного ієрарха як гробницю Сильвестра Косова. Нарешті ми могли закрити питання: Сильвестр Косів таки справді був похований у Софійському соборі!

Як з’ясувалося, окрім горішньої кришки труни й кістяка, у гробниці митрополита Сильвестра в 1936 році археологи виявили єпископське облачення, пояс із пряжкою, золоту застібку, ланцюжок і різьблений кипарисовий хрест. Проблема пошуку / атрибуції предметів із гробниці митрополита Сильвестра у фондах Заповідника, як виявилося, лежала не стільки в історичній, скільки в математичній площині. Щоб зараз прив’язати безіменний артефакт («з невідомого поховання XVII–XVIII ст.») з фондів музею до гробниці митрополита Сильвестра, потрібна уся вервичка інвентарних номерів за майже сотню років — наданого археологами під час розкопок першого музейного облікового, номера часів евакуації у часи Другої світової війни, номера часів повернення з евакуації, нового музейного облікового  номера тощо.  Випадіння навіть одного з номерів обриває ниточку й нівелює шанс атрибутувати предмет у фондах — визначити, з якого саме поховання у Софійському соборі він походить.

На щастя, нам таки вдалося пов’язати дві ниточки – атрибутувати у фондах заповідника срібні цвяшки, що ними на труні Сильвестра були вибиті літери «АМΣК…ИВРЕК», а також шовковий параман із гробниці митрополита. Параман — це елемент чернечого облачення у вигляді чотирикутного плата із зображеннями хреста на Голгофі та знарядь страстей Христових. Цей плат ченці носять на тілі під одягом на чотирьох шнурках, пришитих по кутах таким чином, щоб він лишався на спині, а шнури утворювали на грудях хрест. Параман має нагадувати про хрест, який взяв на себе чернець, обравши шлях наслідування Христа. Доля інших предметів, віднайдених археологами у гробниці митрополита Сильвестра, поки що залишається невідомою.

18 січня 2024 року, у день 370-ї річниці з дня Переяславської ради (18.01.1654), результати якої не прийняв митрополит Сильвестр, у Софійському соборі була відкрита виставка на його честь. Сьогодні наші відвідувачі можуть бачити речі Сильвестра Косова саме на тому місці, де колись була розташована його підземна гробниця. Під час екскурсій виставкою «Стовп цнот» проти царя: Київський митрополит Сильвестр (1647–1657)» ми розповідаємо про справжнього Сильвестра.

Він аж ніяк не був старезним дідом, що доживав віку на цвинтарі біля полумиска з недоїдками редьки й смаженими буряками. На час початку «Хмельниччини» Сильвестру ледь виповнилося 40 років. Митрополит жив у новому палаці, зведеному на Софійському монастирському подвір’ї його наставником — Петром Могилою. Оселю Сильвестра прикрашала галерея портретів східних патріархів, а також вишукана й дорогоцінна зброя на стінах за шляхетською модою того часу — алжирські рушниці, шаблі, пістолети, луки та стріли. Коли у 1654 році до Києва завітав Антіохійський патріарх Макарій, його син Павло залишив нам красномовну письмову згадку про Сильвестра Косова — справжнього «Князя Церкви»:

«У цей день кір Сильвестр, митрополит Києва і всієї землі козаків, що є Мала Русь, приїхав до нашого владики у екіпажі, оббитому червоним сукном. З ним були двоє єпископів і настоятелів монастирів. У них висіли на грудях золоті хрести на ланцюжках, і вони були облачені у мантії. Його супроводжували зобов’язані до того служиві люди, попереду та позаду, на прекрасних конях, у дорогих одежах та при зброї».

Чи програв митрополит Сильвестр? Формально так, адже задана «Могилянським відродженням» програма розвитку України-Русі не була повною мірою реалізована. Але чи можна назвати програшем вірність собі й своїм переконанням, якщо ти гідно зберіг їх до самого кінця?

Джерело:  Тиждень.ua