Праведник народився у 1874 році у невеличкому селі на Миколаївщині. Вихований у благочесті, він з дитинства всією душею прагнув до Вседержителя і тому дуже полюбив молитву, богослужіння і читання Священного Писання.

У 20 років юнак вирушає  у паломництво по благодатним місцям Єрусалиму та гори Афон. Після чого остаточно вирішує присвятити своє земне життя служінню Царю Небесному.

Угодник Божий оселяється в одній з обителей Святої Гори, де згодом приймає чернечий постриг. Він смиренно виконував монастирські послухи, однак через 17 років преподобному довелося залишити Афон. Господь покликав його до подвигу на рідній землі.

З 1913 року блаженний продовжив своє служіння у Києво-Печерській Лаврі. У непрості часи війни святий виконував обов’язки “брата милосердя”.

З 1938 року розпочався важкий восьмирічний сповідницький подвиг преподобного Кукші. Його, як “служителя культу” засуджують до 5 років таборів, а після відбуття терміну – до 3 років заслання. Але, навіть під час таких суворих випробувань Господь зберіг свого угодника.

Після жахливих поневірянь страждалець повертається в київську обитель. До нього, як до досвідченого старця, їдуть люди з різних куточків країни за порадою, настановою, розрадою.

Це дуже непокоїло богоборчу радянську владу, тому отця Кукшу постійно переслідували гонителі Церкви Христової. Його перевели до Почаївської Лаври, проте і тут до святого приходили духовні чада.

Останні роки життя блаженного, котрого Спаситель наділив дарами чудотворення та прозорливості, були пов’язані із Одеським Свято-Успенським монастирем. Подвижник відійшов у Вічні обителі Творця у 1964 році.

Упродовж 30 років на могилі преподобного Кукші неодноразово відбувались численні дива та зцілення недужних. Восени 1994 року його нетлінні мощі були урочисто віднайдені.

«О, богоносний отче Куккшо, моли Бога за нас! Позбави, від будь-якого нашестя ворога на Церкву нашу святу і землю нашу. Умоли Господа Бога і Пресвяту Богородицю дарувати нам тихе і безгрішне життя. Амінь».

Пресслужба Тернопільської Єпархії ПЦУ