У своїй проповіді в неділю всіх святих, Митрополит Епіфаній наголосив на тому, що святість є даром і плодом Святого Духа. Він пояснив значення святості як виокремленості та винятковості, яку відображає Бог у Своїй природі. Люди, які уподібнюються Богу, також закликані до святості і мають бути носіями світла.

Святість як дар і плід Святого Духа – проповідь Митрополита Епіфанія

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю всіх святих

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у перший недільний день після свята П’ятидесятниці ми вшановуємо і прославляємо всіх святих.

Хто такі святі? Саме слово «святість» у своєму оригінальному біблійному сенсі має значення «виокремленість», «винятковість». Про цю ознаку, як Свою власну, свідчить Бог, закликаючи прагнути до святості також і людей. Ось що сказано у книзі Левит: «Будьте святими, тому що Я святий» (Лев. 11:45).

Бог за Своєю власною природою є святим – виокремленим, винятковим. Він є Тим, Хто не змішується з цим світом, Хто є всеціло досконалим. Як чистий дух, як Творець, Бог є безкінечно вищим від усього матеріального, мінливого і тимчасового. І безперечно, Він є абсолютно чистим від всякого зла. Ні в чому та в жодній, навіть найменшій, мірі, темрява і зло не мають місця в божественному бутті, як сказано: «Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви» (1 Ін. 1:5).

Будучи Сам всеціло досконалим, Бог до такої досконалості закликає і людину, яка є Його образом та наділена здатністю уподібнитися Йому. Господь є Світлом за Своєю природою, і від цього власного несотвореного, божественного світла Він дає силу людям – дає Свою благодать – щоби і вони стали носіями світла. Спаситель так каже у Євангелії, звертаючись до учнів: «Ви – світло світу.  […] Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:14,16).

Як вже було сказано, від початку слово «святість» у біблійній мові означало винятковість предметів та речей, пов’язаних зі служінням Богові. Ті речі, які використовувалися при служінні, не могли бути вживаними для повсякденної, буденної справи. До таких речей та місць слід було виявляти особливу повагу. Так само і ми, дорогі брати і сестри, чинимо зараз – ми маємо окреме місце служіння Богові, тобто храм, маємо окремі речі, предмети та одяг, призначені виключно для служіння Богові, які не можна використовувати з будь-якою іншою метою.

Від цього, початкового значення святості ми, ніби з відправної точки, піднімаємося до її вищого, більш досконалого розуміння. Всі ви знаєте, якою є чаша для причастя – коли ви причащаєтеся, то з неї священнослужителі подають причастя Тіла і Крові Христових. І цей священний сосуд призначений виключно для звершення Євхаристії та не може бути використаний ні для чого іншого. Однак за своєю матеріальною природою чаша – це лише металева річ. А людина, яка є не металом і не річчю, а образом Божим, яка є вищою за все інше творіння, яка здатна уподібнюватися Богові, наповнюватися світлом несотвореним – хіба вона, людина, не покликана бути безкінечно вищою за євхаристійну чашу?

Отже, коли Бог кличе нас до Себе – Він кличе нас до святості, що означає віддалення від буденного, тим більше від гріховного, темного. Як чаша не використовується з буденною метою, але тільки для того, щоби в ній звершувалася Євхаристія, причасниками якої стають вірні – так і ми, дорогі брати і сестри, повинні бути носіями Христа, повинні наповнюватися Духом Святим, уникаючи всього, що може принести в нас темряву і гріховну нечистоту.

Тому моральна досконалість, добрі діла, правдива любов до Бога і ближніх, зразкове виконання заповідей Господніх, Його закону – все це характеризує святих. Вони, як вибрані сосуди, наповнюються святинею, і від тієї святості, яка є природною властивістю Божою, самі стають святими.

Як це можливо? Це можна пояснити через приклад. Всі ви бачили визолочені хрести, які стоять на храмі. Чи мають вони світло самі в собі? Ні, не мають, і самі собою вони не здатні світитися. Але коли сонячне світло падає на них – тоді вони від цього світла теж сяють яскраво. Сяють так, ніби в них перебуває мале сонце.

Так і людина – вона не має джерела святості сама в собі, вона сама собою не має світла. Але як образ Божий, людина здатна сприймати світло Творця, наповнюватися цим світлом і навіть випромінювати його назовні через любов і добрі діла. Оце світло божественне, яке входить в нас, коли ми внутрішньо духовно очищені і підготовлені через віддалення від всього темного і гріховного – це і є святість.

Тож коли сьогодні ми вшановуємо всіх святих, ми насправді продовжуємо вшановувати Бога, Який освятив їх через дію Духа Святого. У день П’ятидесятниці Дух Святий у Сіонській горниці в Єрусалимі зійшов на учнів і апостолів Христових, очистивши і освятивши їх. І цей же Дух Святий, поданий Церкві, як спільноті вірних, може наповнити кожну людину, яка виконує волю Божу, яка докладає свої власні зусилля, щоби бути морально чистою та гідною бути вмістилищем благодаті. Тому ми і звершуємо спогад про всіх святих відразу в перший після П’ятидесятниці недільний день, цим самим підкреслюючи, що святість є дар і плід Святого Духа. Той дар, який подається не лише апостолам чи окремим особливо визначеним людям, але який може і здатна прийняти кожна людина за умови приготування через правдиву, живу, діяльну віру.

Тому коли ми прославляємо всіх святих – ми прославляємо найперше Бога, Який є джерелом святості, Який дав цю святість тим, хто любить Його і хто виконує заповіді Його, примножуючи світло і добро. Відтак ми прославляємо тих людей, які хоча і жили у тому ж самому недосконалому та наповненому проявами гріха і зла світі, в якому і ми живемо, які так само зазнавали спокус від духів злоби – але які у духовній невидимій боротьбі стали переможцями. Вони боролися з дияволом і слугами його та перемогли їх. Темрява намагалася огорнути їх – але не змогла, і світло їхньої любові та добрих справ продовжує сяяти навіть після їхнього тілесного упокоєння.

В окремі дні пам’яті ми згадуємо тих чи інших святих. Але абсолютно очевидно, що не всі ті, хто досягли святості, зараз є широко відомими і прославленими Церквою. Таке визнання і прославлення завжди відбувається через певний час після упокоєння, інколи навіть через багато століть. Але між тим часом, коли жили святі, і тим часом, коли їхня святість була засвідчена Церквою і їхній приклад визнаний гідним наслідування – хіба вони не були ще святими? Безперечно, що були. Тож сама логіка стверджує нам, що і тепер є ті серед святих, хто залишається невідомим і не прославленим, і навіть, можливо, не будуть прославлені явно аж до кінця віку – але і вони всі належать до числа святих.

Тому хоча ми і маємо окремо у різні дні спогади про тих чи інших святих – у цей недільний день ми вшановуємо їх усіх разом. Ми прославляємо і тих, чия святість відома серед людей, і тих, хто відомий лише Богові. І ми молимося до них, як до праведників, молитва яких є сильною перед Богом, щоби вони заступалися за нас і просили Всевишнього про допомогу нам. Щоби і ми теж не просто існували певний час життя у світі цьому, але щоби використовували цей дар життя і благодаті для наповнення святістю.

І це є також причина, чому ми звершуємо спогад про всіх святих – щоби не лише прославити Бога і прославити тих, хто вже досяг святості, але щоби і самим собі нагадати, що і наш власний обов’язок – бути святими. Бути святими не в тому сенсі, щоби прагнути прославлення і вшанування, яке мають святі, але в тому сенсі, щоби бути приготовленими приймати і носити в собі Дух Божий, наповнюватися світлом божественної благодаті і цим світлом розвіювати темряву гріховну і в собі, і у навколишньому світі.

Цей день нагадує нам, що всі ми – всі, без винятку! – покликані бути святими. Але чи виконаємо ми це покликання – залежить виключно від нас самих, від тих духовних зусиль, які ми до цього прикладатимемо і тих справ, які звершимо. Тож нехай Господь допоможе нам на цьому шляху, а приклад і молитовне заступництво святих нехай спрямовують і зміцнюють нас.
Амінь!

Пресслужба Київської Митрополії
Української Православної Церкви (ПЦУ)