В цих роздумах Митрополит Антоній Сурожський звертається до розповідей про зцілення в Євангелії. Він розглядає питання, чому Бог зцілює лише деяких людей, і наголошує, що ключем до прийняття благодаті Божої є відкритість перед Ним, а не просто бажанням позбутися хвороби.

Чому деякі отримують зцілення, а інші – ні?

Раз по раз ми чуємо в Євангелії розповіді про людей, які були зцілені від хвороби. У Євангелії це здається таким простим і зрозумілим: от потреба – і Бог на неї озивається. І постає перед нами питання: чому ж це не трапляється з кожним з нас? Кожен з нас має потребу в фізичному зціленні або в зцілення душі, а зцілюються тільки деякі. Чому?

Коли ми читаємо Євангеліє, ми не зауважуємо, що Христос не зціляв всіх і кожного: одна людина в натовпі отримала зцілення, а багато хто теж недужих тілом або душею, зцілені не були. І це відбувається тому, що для того, щоб прийняти дію благодаті Божої, яка б зцілила тіло або душу, ми повинні відкритися Богу: не зціленню, а Богу.

Ми часто хотіли б виключити хворобу з нашого досвіду життя не тільки тому, що хвороба обтяжує життя, не тільки тому, що хвороба йде пліч-о-пліч з болем, але також або навіть головним чином тому, що вона нагадує нам про нашу крихкість; вона немов говорить нам: “Не забувай! Ти смертний, ти смертна; твоє тіло зараз ніби звертається до тебе і каже: у тебе немає влади повернути мене до здоров’я; ти нічого не можеш зробити, і я можу як би померти, згаснути; я можу загаситись і зачахнути – і це буде кінець земного життя…”

Чи не це головна причина, чому ми з усіх сил боремося за одужання, хочемо вимолити у Бога собі здоров’я?

Якщо ми з таких причин просимо Бога зцілити нас, повернути нас у стан цілісності, це означає, що ми просимо тільки про забуття, про те, щоб забути про нашу смертність, замість того, щоб вона була нам нагадуванням, пробудженням, і ми усвідомили б, що дні проходять, що час короткий. Якщо ми хочемо досягти повного зростання, до якого ми покликані на землі, ми повинні поспішати струснути з себе все, що в нас самих є смертоносного. Тому що хвороба і смерть обумовлені не тільки зовнішніми причинами; у нас знаходяться і злопам’ятство, і гіркота, і ненависть, і жадібність, і багато інших речей, які вбивають в нас жвавість духу і не дають нам жити тепер, в теперішньому часі, вічним життям; тим вічним життям, яке і є життям в повному сенсі слова, життя в його повноті…

Замислимося над цим, тому що ми всі хворі, так чи інакше, ми всі тендітні, ми всі слабкі, ми всі нездатні жити повнотою навіть того життя, яке нам дарована на землі! Замислимося над цим, і почнемо ставати здатними відкритися Богу так, щоб Він міг створити Своє диво зцілення, зробити нас новими, але так, щоб ми несли свою новизну, воістину Божу новизну в світ, в якому ми живемо.

Митрополит Антоній Сурожський