Православна Церква України повертає до календаря святиню, викрадену ще у XII столітті, — Вишгородську ікону Божої Матері.

Від апостола Луки до ПЦУ: тисячолітня історія ікони, яка зберегла обличчя Богородиці та дух Києва

Вишгородська ікона Божої Матері — викрадена святиня, що повертається у духовну свідомість України

Вишгородська ікона Божої Матері — одна з найдавніших і найшанованіших святинь українського християнства, історія якої сягає ХІІ століття. Її образ — це не лише видатна пам’ятка сакрального мистецтва, а й духовний символ національної ідентичності, що пройшов шлях від Києва до Володимира-на-Клязьмі, згодом до Москви — і тепер знову повертається у свідомість українців як власна, рідна реліквія.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

За переказами, ікону створив сам апостол і євангеліст Лука на дошці від столу, за яким трапезували Спаситель, Пречиста Діва Марія та Йосип Обручник. Побачивши цей образ, Божа Мати благословила його словами: «Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя нехай буде з цією іконою».

Ікона належить до типу Елеуса (Замилування), де Немовля Христос припадає щокою до Матері, символізуючи любов і жертовність. Її історія тісно пов’язана з Київською Руссю, князями Мономаховичами та духовним центром Вишгорода — міста, що було удільним володінням святої княгині Ольги.

Саме у Вишгороді ікона прославилася численними чудесами. Вона стала місцем масового паломництва і духовним серцем держави, уособлюючи зв’язок Києва з Константинополем. У 1131 році ікона потрапила на Русь як дар Вселенського Патріарха Луки Хризоверга князю Мстиславу Великому.

Однак у 1155 році син Юрія Долгорукого — князь Андрій Боголюбський — викрав ікону з Вишгорода і вивіз її на північ. Там, у Володимирі-на-Клязьмі, святиня отримала нове ім’я — Володимирська. Відтоді ікона стала однією з головних реліквій Московського князівства, її зробили символом «покровительства Москви» та «російської державності».

Протягом століть ікону неодноразово переписували, змінюючи первісний вигляд. Лише обличчя Богородиці та Немовляти зберегли риси візантійського письма, що належить до XI–XII століття.

Україна ж зберегла пам’ять про своє походження святині. Після багатьох століть Вишгородська ікона повернулася на Батьківщину — у вигляді списку, створеного монахинями з Одеси, 14 жовтня 2012 року.

Православна Церква України, відновлюючи історичну справедливість, рішенням Священного Синоду від 21 серпня 2020 року встановила окремий день вшанування Вишгородської ікони Божої Матері — 15 квітня, у день пам’яті благовірного князя Мстислава Великого. Згодом, 14 липня 2024 року, Синод ухвалив рішення встановити ще один день її шанування — 14 жовтня, на свято Покрови Пресвятої Богородиці.

Це не лише відновлення давньої традиції, але й утвердження духовної незалежності України.

Бо Вишгородська ікона — це не просто реліквія. Це материнський образ України, її віковічний захист і нагадування про те, що святість, вкрадена колись чужинцями, завжди повертається до свого дому.

Молитва до Пресвятої Богородиці перед Її чудотворною іконою Києво-Вишгородською (Володимирською)

О Всемилостива Владичице Богородице, Небесна Царице, Всемогутня Заступнице, Непосоромне наше Уповання! Дякуючи Тобі за всі великі благодіяння, що з роду в рід людям нашим від Тебе були, перед пречистим образом Твоїм благаємо Тебе: збережи Україну нашу, всяке місто, село і країну, і присутніх рабів Твоїх, і всю землю нашу від голоду, мору, землетрусу, потопу, вогню, меча, нашестя чужинців і міжусобної боротьби. Збережи і спаси, Діво, Владику і Отця нашого (ім’я) Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України, і Вла­дику нашого (ім’я), і всіх Преосвященних митрополитів, архієпископів і єпископів православних. Дай їм Церквою Українською добре керувати, вірних овець Христових у чистоті берегти. Пом’яни, Владичице, і весь священичий і чернечий чин, зігрій серця їх ревністю у Бозі і укріпи кожного бути достойними свого звання. Спаси, Владичице, і помилуй усіх рабів Твоїх і даруй нам шлях земного життя без пороку пройти. Утверди нас у вірі Христовій і в старанні до Православної Церкви, вклади в серця наші дух страху Божого, дух благочестя, дух смирення, в напастях терпіння нам подай, у благоденстві — стриманість, до ближніх любо: в, до ворогів всепрощення, у добрих ділах успіх. Визволи нас від усякої спокуси і від закам’янілої не чуттєвості, в страшний же день Суду сподоби нас заступництвом Твоїм стати праворуч Сина Твого, Христа Бога нашого, Йому ж належить усяка слава, честь і поклоніння з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Джерело: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія