Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх з великим святом Введення у храм Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії!

Історія події, яку нині вшановуємо, відома нам зі Священного Передання: праведні Іоаким і Анна, батьки Пречистої Діви, звершили те, що було ними обіцяне – привели юну Марію до Єрусалимського храму і передали Її для служіння Богові. На іконі, що зображає цю подію, ми бачимо, як Отроковиця підіймається храмовими сходами, де Її зустрічає первосвященник. Передання свідчить, що за особливим одкровенням він не лише прийняв Марію для проживання, навчання і служіння при храмі, але і ввів у виняткове місце, Святеє святих, яке позначало особливу присутність Божу. Цією пророчою дією було сповіщене те виняткове служіння, яке має звершити Діва – вмістити Невмістимого, стати Матір’ю для Сина Божого.

Нагадуванням про це покликання і служіння Богородиці Церква позначає перші дні посту, встановленого для приготування до зустрічі Різдва Христового. Про внутрішній зв’язок нинішнього прославлення Пресвятої Владичиці з Боговтіленням нагадують нам також і піснеспіви свята, серед яких під час Бдіння чуємо вже Різдвяний канон: «Христос народжується – славте, Христос з небес – зустрічайте!».

Отже і ми, розмірковуючи над духовним змістом свята Введення Богородиці в храм, повинні мати на увазі не просто саму цю подію, взяту окремо, але бачити її як віху на шляху звершення тайни Божественного Промислу про спасіння людства. До цього також спонукає нас і уривок з Послання апостола Павла до Євреїв, який ми нині чуємо, де згадується старозавітний храм та особливе місце в ньому – Святеє святих.

Як і устрій нашого, новозавітного, храму, має поділ на три частини – на притвор, центральну частину і вівтар, так і давній храм Єрусалимський мав три складових, визначених згідно з настановами, які дав Бог пророку Мойсею для влаштування Скинії Завіту. Цими складовими були зовнішній двір, куди сходилися вірні для молитви і отримання повчання, внутрішній двір, де приносилися жертви та відбувалися служіння, та особливе місце – Святеє святих, де зберігалися предмети, що свідчили про невидиму, але реальну присутність Божу. Ці предмети перелічує апостол Павло: сосуд з манною, якою Господь насичував народ Свій під час подорожі у пустелі з полону єгипетського до землі обіцяної; жезл Аарона, що розквітнув, показуючи волю Всевишнього, щоби саме рід Аарона, а не який-небудь інший, став родом священників; і скрижалі завіту – кам’яні таблиці з десятьма заповідями, даними Богом на Синайській горі. Всі ці предмети були складені у Ковчег Завіту – особливу святиню, яка у давній час була єдиним видимим, матеріальним образом або особливою іконою невидимого Бога.

Внутрішня скинія називалася «Святеє святих» тому, що вона була визначена Всевишнім як єдине місце на всій землі, де Він Сам в особливий таємничий спосіб присутній. Хоча ми знаємо, що Господь є присутнім всюди, бо Він є чистий Дух, ніяк не обмежений ані часом, ані простором, однак Сам Він благоволив задля спілкування з людьми, які підвладні простору і виміру, бо є частиною сотвореного світу, обрати таке особливе місце Своєї присутності, Свого явлення.

Раніше ми з вами говорили вже про те, що «святість» означає в біблійній мові винятковість, вилученість зі звичайного, земного, порядку і стану. Бог-Творець є святим за Своєю природою, бо Він не змішується ні з чим матеріальним. А тому і все, що має зв’язок з Ним – теж святе, бо воно від Бога набуває здатність вийти за обмеження світу цього і наблизитися до Творця. Наблизитися не за відстанню, але таємничо подолати принципову різницю між божественною і сотвореною природами, між тимчасовим і вічним.

Саме про таку святість місця, де Він являє Себе, засвідчив Бог Мойсею, коли розмовляв з ним з Неопалимої купини і сказав: «Не підходь сюди; зніми взуття твоє з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш, є земля свята» (Вих. 3:5). Тому і внутрішня частина храму, місце принесення жертви та здійснення служіння у старозавітному храмі, називалося «святе», як про це нагадує у Посланні і апостол Павло. Але наскільки це святе місце відрізняється духовно від зовнішнього світу, настільки внутрішня скинія, Святеє святих, відрізняється від нього.

І тому якщо у храмі могли служити лише особливо обрані люди, чоловіки з роду Ааронового, який був визначений для священства, то у Святеє святих міг входити для принесення жертви за гріхи лише найстарший з них, первосвященник, і лише раз на рік. Цим підкреслювалася виняткова повага до Божественної присутності і святості місця, а також і усвідомлення того, що через гріховність та недосконалість ніхто не може самовладно, без покликання, наблизитися до Всевишнього.

Як же все це пов’язане з тим, що ми святкуємо і вшановуємо нині? Пов’язане так, як пророцтво пов’язується з подією, яку воно провіщає, як пов’язаний прообраз з його здійсненням. У час Старого Завіту Бог готував людство до спасіння, яке мало настати через прихід у світ Месії – Помазаника, Божественного Спасителя. Цей прихід означав не якесь виняткове явлення, як Бог являвся пророкам, навіть не таємниче, незриме перебування Всевишнього, яким було позначене Святеє святих у храмі. Цей прихід означав Боговтілення, тобто єднання в Особі Сина Божого двох природ – божественної і людської.

І цьому приходу, цій великій тайні благочестя, як називає її Писання – тайні явлення Бога у плоті (1 Тим. 3:16) мала послужити обрана Отроковиця, Пречиста Діва Марія. Як Ковчег Завіту був вмістилищем матеріальних ознак Божого явлення і Божої дії – манни, жезла розквітлого і скрижалей закону – так Діва повинна була стати вмістилищем Невмістимого. Ковчег – річ матеріальна, видима, але освячена Богом для особливої присутності та свідчення, тому і місце його перебування було найсвятішим з усіх місць. Діва Марія – отроковиця, дочка праведних батьків, нащадок перших людей, Адама і Єви, належить до роду людського, хоча і підвладного ще гріху, але покликаного Богом до блаженної вічності в особливому благодатному єднанні з Творцем.

Через введення Пречистої Діви в храм і в Святеє святих явлено було сполучення прообразу і його виконання. Храм рукотворний, з каміння, і храм нерукотворний, Пречиста Діва – це прообраз і його здійснення. У Святому святих Бог являв Себе людям через Ковчег Завіту, а через Пресвяту Богородицю Бог Сам став людиною.

Знаючи все це ми краще розуміємо значення нинішнього святкування, яке не просто нагадує про одну з подій життя Діви Марії, але свідчить нам про здійснення великого таїнства спасіння людства. Пречиста Діва входить для служіння в храм і поклоняється Ковчегу Завіту в Святому святих – бо сама Вона стане Ковчегом нерукотворним, сама послужить таємниці єднання Творця і творіння.

Тому і прославляємо нині ми нашу Владичицю – бо якщо прообраз, тобто Ковчег, називався великою святинею, достойною благоговіння і пошани, то наскільки більшої пошани, благоговіння і поклоніння достойна Матір Божа? Ковчег був вмістилищем предметів, пов’язаних з Божественним промислом – а Пречиста Діва вмістила Самого Бога. Ковчег мав призначення тимчасове, щоби бути знаком і прообразом – а Діва Марія послужила Боговтіленню, звершеному навіки.

Тож, дорогі борати і сестри, усвідомлюючи все це, будемо прославляти Пресвяту Владичицю нашу, будемо молитися до Неї, як до Найсвятішої зі святих та просити Її настанови і заступництва. І будемо пам’ятати, що не лише вона єдина удостоєна такої честі – прийняти Бога, але і всякий вірний покликаний до цього, як нагадує нам апостол Павло. Бо кожен з нас – храм Божий, кожен покликаний прийняти Христа і сповнитися благодаттю.

Тож милістю Господньою і за молитвами Пречистої Діви нехай звершиться в нас те, до чого ми покликані.

Амінь!

Джерело: Пресслужба ПЦУ