У цей день вшановується пам’ять митрополита Луцького і Волинського Якова (Панчука), який 20 років тому пішов з цього світу. Ця велика духовна постать відома своїм справжнім патріотизмом та вірою в Українську Православну Церкву.

Відданість і служіння: історія життя митрополита Якова

Цього березневого дня 20 років тому Бог прийняв до Себе душу світлої, щирої і доброї людини, справжнього, діяльного патріота, видатного українського православного архієрея нового часу, митрополита Луцького і Волинського Якова (Панчука). Тоді в останню путь владику проводжали багато вдячних вірян і понад 250 священників…

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Російська Церква та її представництво в Україні воліє про нього не згадувати, але ми повинні знати своїх видатних пастирів, шанувати пам՚ять про них, дякуючи їм за збереження українськості в тогочасних непростих умовах, за відстоювання нашої церковної незалежності, за віру в Бога й у вільне буття Української Православної Церкви. Дякувати за те, що ми з вами маємо сьогодні можливість вільно молитися рідною мовою в рідній Українській Церкві, в рідних храмах.

Владика Яків (у миру Іван Дмитрович Панчук) походив із багатодітної родини, яка мешкала в невеличкому селі Лосятин на Тернопільщині. Народився він на початку 30-х років ХХ століття, а це були дуже складні часи для українського народу: репресії, концтабори, нищення церков, голодомори, зубожіння людей… Його батько загинув на війні, мати ростила п՚ятьох дітей далі сама. Бідність, труднощі, життєві негаразди – але виховання в доброті й любові, у вірі й надії на Бога.

Закінчив середню школу, був призваний на строкову службу в армії, де перебував 3 роки, до 1955-го. А після звільнення в запас майбутній митрополит став послушником Успенської Почаївської лаври, ніс послух соборного паламаря. У 1958 році був пострижений у чернецтво з нареченням імені Яків – на честь святого апостола Якова, брата Господнього за плоттю. Багато років він у лаврі як чернець виконував різні послухи – від бібліотекаря, уставника, регента до благочинного, а потім – ігумена. А в 1974 році ігумен Яків (Панчук) був призначений намісником Свято-Успенської Почаївської лаври з возведенням у сан архімандрита.

Багато доброго зробив владика, керуючи цією обителлю: впорядкував уставне добове богослужіння, запровадив внутрішні правила, створив великий святковий хор, здійснив реставраційні роботи соборів, монастирських корпусів, які не здійснювались уже протягом шістдесяти років, було проведено опалення. А головне – він вважав Почаївську лавру українською. Зрозуміло, це зовсім не сподобалося радянській владі, яка поставила ультиматум: «Якова звільнити».

Були різні спроби скомпрометувати намісника лаври, були і замахи, і підкинута «антирадянська» література, і міліція. У 1982 році архімандрита Якова таки звільнили з посади намісника Почаївської лаври. І лише в грудні наступного року за сприяння тодішнього екзарха України, митрополита Київського і Галицького Філарета владику Якова призначили священиком на Черкащину.

Повернувся до рідної обителі як єпископ і намісник він наприкінці 1991 року. А у травні 1992-го підбурені російськими агентами заколотники влаштували його друге вигнання. Владика Яків розумів, що силою витіснили його з лаври саме за проукраїнську позицію: «Оскільки вони знали, що я їх схиляв, що в Україні мусить бути Українська Церква, вони все влаштували мені… Але прийде час, і вони зрозуміють, що Українська Церква повинна бути, має право бути. Українська Церква – це та Церква, яку благословив Бог українському народові».

Він гуртував довкола себе священиків з проукраїнською позицією, він був одним із небагатьох на той час, хто долучився до створення автокефальної Української Православної Церкви Київського Патріархату. За заслуги перед Церквою у 1993 р. був піднесений до сану архієпископа, а у 1995 р. – митрополита. З 1995 р. і до своєї смерті владика керував Волинською єпархією, опікувався Волинською духовною семінарією.

Владика Яків за свого земного життя встиг зробити чимало богоугодних справ як для Церкви, так і для держави, і для багатьох людей. Відійшов у вічність 16 березня 2004 року, після важкої хвороби, у клініці «Феофанія». Похований біля Свято-Троїцького кафедрального собору в м. Луцьк, на Волині.

Молімося за упокій душі митрополита Якова. Вічна і світла йому пам’ять!