28 грудня 2022 року пресслужба Києво-Печерської Лаври оприлюднила відкритий лист священноначалля і братії обителі до Президента, Прем’єр-міністра, Міністра культури та всіх громадян України стосовно подій, які розгортаються навколо святині. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує текст даного звернення.

Шановний Володимире Олександровичу!

Шановний Денисе Анатолійовичу!

Шановний Олександре Владиславовичу!

Шановні громадяни України!

Ми, священноначаліє та  братія  Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічого монастиря) Української Православної Церкви, звертаємося до вас з приводу порушень прав монастиря та його прихожан, що посилилися останнім часом.

Починаючи із заснування на початку ХІ ст. Лавра була і залишається центром духовного життя, місцем молитовного подвигу ченців, гордістю і окрасою Києва, що відзначають не тільки відвідувачі, але й міжнародні організації, зокрема ЮНЕСКО. За історію свого існування Лавра зазнавала гонінь та руйнувань, але завжди відроджувалась з новою силою, гуртуючи навколо себе православний люд. У безбожні часи радянської влади Києво-Печерська Лавра була закрита і перетворена на музей майже на 70 років, значна частина ченців пройшла тюрми та табори або була позбавлена життя. В ці страшні часи були зруйновані та доведені до занепаду храми і корпуси Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Але після відновлення православного богослужіння у 1988 р. Лавра силами і коштами монастиря, братії, благодійників та прихожан постала з руїн. Зауважимо, що держава як власник не вживала і не вживає якихось суттєвих заходів щодо реставрації та утримання храмів. Кошти, направлені на це із державного бюджету, були незначними, тому Національний заповідник і досі не може взяти на баланс ті поліпшення внаслідок відбудови та реставрації, які здійснені за останні 30 років.

Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра неодноразово зверталася до уповноважених органів державної влади з вимогами про повернення храмів і споруд Лаври її законному власникові – канонічній Українській Православній Церкві. Зокрема, такі звернення подавалися і щодо передачі храмів Верхньої Лаври, якщо не у власність, то у постійне безоплатне користування. Проте ці звернення були залишені без відповідей з політичних причин. Єдине, чого вдалося досягти монастирю, за рахунок і силами якого відбудовані та реставровані Успенський собор та Трапезна церква, це передачі їх у погодинне користування на час проведення богослужінь. Причому Лавра щомісячно виплачує як компенсацію за освітлення та опалення значні кошти, не дивлячись на те, що ці храми мають постійно опалюватися за рахунок державного бюджету.

Наразі керівництво Національного заповідника відмовилося продовжити договори погодинного користування Успенським собором та Трапезною церквою на наступний 2023 р. Більше того, останнім часом були здійснені ганебні обшуки у Лаврі та інших монастирях та сфабриковані фейкові «новини» у так званих засобах масової інформації. Все це робиться, очевидно, з метою передачі храмів Верхньої Лаври новоствореній ПЦУ.

Відношення до Української Православної Церкви взагалі та до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври зокрема свідчить про те, що держава Україна, яка проголосила свій європейський демократичний вибір, є далекою від реалізації його на практиці.

У 1995 році Україна зобов’язалася «встановити правове вирішення питання про повернення церковної власності» (підпункт “XI” пункту 11 Висновку ПАРЄ № 190 (1995) від 26.09.1995 р.). Тим не менш, у 2005 році Парламентська Асамблея Ради Європи знову закликала органи влади України «встановити чіткі правила повернення церковного майна, як це вимагається підпунктом 11.XI. Висновку № 190 (1995)» (Резолюція ПАРЄ № 1466 (2005) від 05.10.2005 р.).Планом заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженим Указом Президента України від 20 січня 2006 року № 39/2006, було передбачено розробити і внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону «про вдосконалення правил повернення релігійним організаціям церковного майна».Указом Президента України від 12 січня 2011 року № 24/2011 було затверджено План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, в якому одним з обов’язкових заходів визначено розробку і внесення до Верховної Ради України проекту Закону України «про повернення культових будівель релігійним організаціям».

Наразі ці рішення ПАРЄ та зобов’язання України на їх виконання не реалізовані. Звертаємо увагу на те, що у документах ПАРЄ йдеться не про створення нового підрозділу Константинопольської церкви і передачі йому культових будівель, а про повернення церковного майна його релігійним організаціям, у яких воно було вилучене, в даному випадку може йтися тільки про Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру (чоловічий монастир) Української Православної Церкви як канонічного правонаступника Лаври, заснованої прп. Антонієм та Феодосієм Печерськими.

Як показує історія, гоніння на Святу Православну Церкву та наруга над святинями тягне біди та скорботи не тільки для організаторів та учасників таких ганебних дій та їхніх нащадків, але й на ту землю, де це відбувається. Ми знаємо, що якщо гоніння і відвертають спочатку слабких вірою, то чим далі, тим більше зміцнюється Церква Христова, яку по заповіді її Засновника Господа нашого Іісуса Христа «ворота пекла не здолають» (Мф. 16:18).

Ми маємо уповання і пам’ятаємо слова Христа: «Якщо Мене гонили, то гонитимуть і вас…» (Ін. 15:20). А кого не женуть, той і не з Христом. Але ми знаємо, що чим більше гнали християн, тим більше міцніло і ширилося християнство.

Проте ми, будучи громадянами України, вболіваємо за нашу  Вітчизну, за за той хиткий мир у суспільстві, який наразі існує і який може бути зруйнований недалекоглядними діями по відібранню храмів у канонічної Української Православної Церкви.

Маючи відповідальність  перед Богом за ввірені нам душі людей, ми просимо Вас покласти край беззаконням і гонінням на Українську Православну Церкву і, зокрема, Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру (чоловічий монастир) Української Православної Церкви. Запевняємо, що будемо відстоювати свої права посиленням молитви, згуртуванням пастви навколо Церкви, а також правовими засобами, в тому числі і через міжнародні організації.

«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5:9).