Скорботна звістка приголомшила Тернопільщину: в боротьбі проти російських окупантів героїчно загинув воїн із Тернопільщини Віктор Яцуник. Про це у Telegram-каналі повідомив міський голова Тернополя Сергій Надал.

“Важка новина для нашого міста. Захищаючи Україну на Харківщині загинув Яцуник Віктор Васильович (11.04.1978р.н.). Співчуваємо рідним. Вічна пам’ять Герою!”, — ідеться у повідомленні.

НЕ ЗАБУВАЙМО, ЩО ВІЙНА ІДЕ

Як хтось забув що в нас іде війна
із втратами , руїнами , із болем ,
Якщо на мирній території нема ,
Не означає , що минуло горе .
Якщо в вікно не вдарила вона ,
Крилом страшним поблизу не махнула ,
То зрозумій , країна в нас одна ,
Вона в руїнах нині захлистнулась .
Якщо наш рідний , близький , дорогий
Сьогодні з нами поруч проживає ,
То Богу дякуй , мовчки порадій ,
Це значить те , що хтось нас захищає .
А ми живі і свято є у вас ,
Тільки святкуймо і радіймо тихо ,
Не виставляймо щастя напоказ ,
Бо недалеко , близько , ходить лихо .
… Це лихо називається війна ,
Убивча зброя вража розгулялась ,
Бої криваві точаться щодня ,
І смерть нікуди теж не заховалась .
І пам’ятаймо , спокій наш у тім ,
Що хтось про мир для нас постійно дбає ,
Тому й ракета не летить в наш дім ,
Але в боях відважний помирає .
Потрібно вестись скормно у цей час ,
Подумати про воїна-солдата ,
Не забувати що війна у нас ,
І плачуть діти , і сивіє мати .
Скалічене навік чиєсь життя ,
Ущет поломані людські серця і долі ,
В руїнах загубилося буття ,
Біль невгамоий і пекуче горе .
Якщо задуматись: хіба спокійно в нас ?
Війна всього за сотні кілометрів .
Хіба є щастя гарантоване в цей час
від ,, Урананів ” , від ,, Кинджалів “, ,,Смерчів ,,?
Не чуємо , не бачимо війну ,
Чи впевнені у мирі і безпеці ?
Хтось стримує щей жах , оцю біду ,
А ми й не знаємо як виглядають берці .
А ми не знаємо який бронежилет ,
Його вагу на собі не відчули ,
І як вогнем стріляє міномет ,
Які на фронті звуки , сильні гули .
… Трагізм і біль країною іде ,
І ми в тилу повинні розуміти ,
У час війни є правила жорсткі ,
Без виключень повині по них жити .
А то в країні немов два світи ,
Хоронить мати сина , донька тата ,
У вічний вирій йдуть сини й батьки ,
А ми святкуєм гучно кожне свято .
Подумаймо , а хто наша броня ,
За чий рахунок можем веселитись ,
Баланс повинен бути , а нема ,
Чи не потрібно якось зупинитись ?
Хтось долі хрест тягає на собі ,
А інший в барі пиво попиває ,
В скорботі , в сльозах вдови молоді ,
Хтось з відпочинку фото вистававляє.
Життя іде.., але хіба не слід
по-людськи всі події оцінити ,
І зупинитися на перехресті бід ,
Воєнний час потрібно пережити .
А прийде день , коли настане мир ,
Тоді і вправі будем хизуватись ,
Хто як живе і хто із нас який ,
Це буде з задоволенями сприйматись .
У цей кривавий і буремний час ,
Повинні бути люди солідарні
із воїном , що захищає нас ,
Щоб його подвиг не здавався марним .
Підтримує країна геть уся
і в унісон єдина духом з ними ,
А мирне та збережене життя ,
Це іх відвага , мужність , воля , сили .
І будьмо вдячні , хто за час війни
не відчував страхів кровопролиття ,
Що в нас сміливі є Захисники ,
І завдяки їм можем в мирі жити .
… Не забуваймо що війна іде ,
А Збройні сили – це броня для миру ,
На них важкий тягар увесь кладем ,
Тож будьмо з ними у поступках щирі .
Скромніші в діях , в розкоші життя ,
У розумінні , як комусь живеться ,
І пам’ятаймо , що іде війна ,
Нехай ця пам’ять у свідомомості озветься .

Автор: Тамара Франчук-Шандрук
18. 09. 2022