Ваша Святосте! Ваші блаженства! Пресвяті отці! Дорогі українці!

У цей історичний день ми молимося під хрестом святого рівноапостольного Володимира. З величного постаменту він ніби благословляє древні київські пагорби, якими ступала нога ще Андрія Первозванного. Благословляє всю нашу Русь-Україну, яка стоїть у віках вже понад тисячу років після Володимирового Хрещення, – і стоятиме вічно!

… Вогник благодатного вогню ми отримали з Константинополя, звідки прибули до нас перші єпископи і священики. З Цар-города христова віра прийшла до Києва, на береги Дніпра, і вже саме звідси поширилася на інші східнослов’янські терени та сусідні народи. Константинопольська Церква для нас була, є й буде Церквою-матір’ю, до якої ми, її чада, зверталися і будемо звертатися по допомогу, – в тому числі у подоланні розділення, яке сьогодні болить православним українцям.

…Сьогодні я особливо радий вітати серед нас його високоповажного представника, архієпископа Тельміського Іова. Перекажіть, владико, Його Всесвятості, що Православна Церква в Україні потребує невідкладної уваги з боку Вселенського Константинопольського Престолу. Він – єдиний, хто спроможний допомогти православним України об’єднатися та врегулювати канонічний статус Української Церкви в структурі світового Православ’я.

Соціологічні опитування показують, що дедалі більша кількість православних громадян України хочуть мати, – як це заведено в усьому православному світі і більшості православних країн – єдину помісну автокефальну церкву. Церкву, євхаристійно й молитовно поєднану, але адміністративно незалежну від інших церковних юрисдикцій. Це історичний тренд, який не може оминути і Україну.

 До тих же, хто цього ще не відчуває, хотів би апелювати словами покійного Митрополита Володимира Сабодана: «Автокефалія – це спосіб організації церковного життя, свідчення кількісного та якісного зростання Церкви, її здатності до самостійного буття».

Світлої пам’яті владика нагадував, що завжди після здобуття незалежності державою починалася дискусія про автокефалію. Так було в Греції, Сербії, Румунії, Болгарії, Грузії, Албанії тощо.

Ясно, що ми не будемо байдуже спостерігати за втручанням іншої держави в наші церковні справи, за її спробами використати в своїх інтересах почуття частини українських православних.

І це одна з причин, чому Верховна Рада аргументовано звернулася до Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Україні.

Слід виходити з давнього канонічного принципу: громадянським та земельним розподілам нехай слідує і розподіл церковних справ.

З великою надією в Києві сприйняли звістку про те, що Священний Синод Константинопольського Патріархату створює спеціальну комісію для розгляду заяви українського парламенту.

Впевнений, що завдяки участі Його Всесвятості у вирішенні цього важливого питання між Українською Церквою та Константинополем складуться унікальні стосунки, які дозволять подолати чимало негативних тенденцій у житті сучасного Православ’я.

Читати далі. . .