Дорогі друзі!
Усе наше життя – це школа, по завершенні Якої ми маємо складати іспит Небесному Екзаменатору. Але поки що ми всі учні. Тому, вітаючи сьогодні всіх вас із Днем знань, Я переповнююсь і суперечливими почуттями.
З одного боку, 1 вересня – це свято мого дитинства та юності, і від усієї душі радію сьогодні разом з усіма наставниками та учнями, згадуючи про ту прекрасну, урочисту атмосферу, в якій проходив цей день у мої молоді роки.
З іншого боку, свято знань співпало із подією, спогад про яку нині не може не викликати у всіх нас почуття тривоги. Адже 1 вересня 1939-го року нацистська Німеччина напала на Польщу і почалася Друга світова війна… Радість і біль. Усміхнені обличчя дітей та їхніх батьків і заміновані школи на сході нашої країни , де сьогодні йдуть бойові дії. Як це поєднати? Як пережити цей страшний час, коли Україна бореться за свій суверенітет і територіальну цілісність?
Ми живемо в складний і водночас відповідальний час. Вирішується не тільки доля Батьківщини, а й доля всієї європейської цивілізації, на території якої сьогодні в одну мить може знову спалахнути пожежа війни… Подібно до інших народів Європи, прийняття християнства для Київської Русі мало не тільки релігійне, а й цивілізаційне значення. Разом із християнством на нашу землю прийшла передова школа і культура.
Як же боляче сьогодні, в день школи та знань, бачити, як одна християнська, православна за своєю культурою країна веде військові дії проти іншої православної країни. Як боляче думати про майбутнє дітей у нашій країні, знаючи, що батьки багатьох із них наражаються сьогодні на смертельну небезпеку.
Нам складно, але ми обов’язково переможемо. Ми переможемо не тому, що ми кращі за інших, а тому, що Бог завжди посилає Свою благодатну допомогу тим, хто бере зброю для того, щоб захистити свою землю від зовнішньої небезпеки.
Вітаючи всіх учителів та учнів у цей святковий і тривожний день, молитовно бажаю всім нам Божого миру для нашої країни та Божої допомоги всім школярам і студентам, а також їхнім учителям і викладачам.
Христос посеред нас! І є, і буде!
З книги Митрополита Олександра (Драбинко)
“Бути вдячним Богові”