У 1919 році відбулася перша літургія українською мовою, що стала поштовхом до створення Української Автокефальної Церкви й духовного самоствердження нації.

Молитва рідною мовою зібрала тисячі українців у Микільському соборі — історія, яка залишається актуальною і сьогодні

День народження української літургії: 106 років від першої служби українською мовою у Києві

9 травня 1919 року в Микільському військовому соборі відбулася перша Божественна літургія українською мовою — історична подія, що стала символом початку відродження Української Автокефальної Православної Церкви.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

У день, коли Православна Церква відзначає перенесення мощей святителя Миколая Мир-Лікійського, українці згадують не лише одного з найбільш шанованих святих, а й подію, яка стала духовною віхою для національного церковного руху. Саме цього дня у 1919 році в Києві в Микільському військовому соборі на Печерську була вперше відправлена літургія українською мовою. Її очолив протоієрей Василь Липківський, майбутній митрополит і духовний лідер Української Автокефальної Православної Церкви.

Храм, збудований за кошти гетьмана Івана Мазепи наприкінці XVII століття, на той час був порожнім і належав до відання Міністерства військових справ УНР. Це дозволило активістам українського церковного руху провести богослужіння без протидії з боку російського духовенства.

Спеціально до цього дня видатний композитор Микола Леонтович, автор «Щедрика», написав нові музичні партитури і диригував хором під час служби.

Церковна служба українською мовою викликала неймовірне зацікавлення серед киян — храм був вщерть заповнений, люди стояли довкола собору, багато хто не міг стримати сліз, почувши Слово Боже рідною мовою. Це був справжній акт духовного визволення, як про це писав сам митрополит Василь Липківський: «Весь нарід плакав, чуючи Апостол, Євангелію, Псальми рідною мовою…»

Цей день став не просто датою першої літургії українською, а днем народження нової церковної структури — Всеукраїнської Православної Церковної Ради (ВПЦР), яка згодом стала основою організаційного становлення Української Церкви. ВПЦР працювала над утворенням нових парафій, перекладом богослужбових текстів українською, підготовкою священства та добивалася легітимного статусу для української церковної ініціативи.

Хоч тодішній керівник Київської єпархії єпископ Назарій спробував обмежити права українських священиків, зокрема забороняючи службу українською і вимагаючи поминання московського патріарха Тихона, українські отці відступили від його вказівок, наполегливо утверджуючи свою мову і духовну ідентичність.

Подібний шлях пройшли й інші парафії — зокрема друга українська парафія, що утворилася в Андріївському соборі Києва. Попри супротив з боку російського духовенства, і там незабаром пролунала українська молитва.

Цей історичний акт духовного пробудження став важливою частиною боротьби українського народу за самобутність та незалежність — не лише політичну, а й релігійну.

ДЖЕРЕЛО