О Ісусе, що на святій Плащаниці, якою тіло Твоє пресвяте було загорнуте, на якій залишив Ти знаки усіх своїх страждань, вчини ласкаво, щоб я через покуту й любов отримав(ла) ласку Твого милосердя. У покорі мого серця приношу Тобі покаяння і жаль за гріхи.

Господи, прости мені мої гріхи молодості, гріхи у зрілому віці, гріхи мого тіла й душі, гріхи свідомі й несвідомі, ті, які пам’ятаю і які не пам’ятаю. Знаю, що мої гріхи зранили Твоє чутливе серце, мій милосердний Відкупителю. Щиро жалію, що завдавав(ла) Тобі болю, що вбивав(ла) нові цвяхи у твоє зранене тіло. Звільни мене від оков лихого, Спасителю мій, задля Твоєї такої гіркої муки, задля Твого зраненого обличчя, образ якого залишився на Плащаниці.

О, мій Ісусе, даруй мені прощення й не пам’ятай, яким(ою) я був (була), очисти мою душу від блудів і хиб, зміцни мій дух нерозривними обіймами Твоєї ласки, будь милосердним до мене , грішного(ої) нині й на віки віків.

Амінь.

Велика, або Страсна, п’ятниця – найскорботніший день для всіх православних християн. Ми з великою тугою згадуємо останні години земного життя нашого Спасителя: Його несправедливе осудження, страждання й муки, насмішки над Ним і знущання, розп’яття й смерть. У цей день у храмах не звершується Божественна літургія, а піст є особливо суворим.

Згадуючи велич Христової жертви і Божого смирення, ми стаємо ніби співсвідками тих подій, які по праву іменуються страстями Христовими, – стражданнями Спасителя, Який, попри страшні фізичні й духовні муки, звершує волю Свого Небесного Отця і виконує те, що було провіщено за багато століть до того часу. Як ми знаємо з Євангелія, в той день, в ту п’ятницю, навіть сама природа виявляла жах і трепет: «і настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої. І сонце затьмарилось» (Лк. 23: 44 – 45), «і земля потряслась; і каміння порозпадалось» (Мф. 27: 52)… Але жорстокість деяких людських сердець виявилася твердішою за те каміння. Навіть після смерті Ісуса Христа первосвященики і фарисеї випросили у Пилата приставити до гробу, куди було покладено Тіло Спасителя, сторожу, привалили вхід у печеру каменем і наклали на той камінь печать.

Тож і тоді одні плакали й ридали, а інші лишилися зі скам’янілими серцями. Упродовж всієї історії людства ми бачимо це розділення, є воно й зараз. Як пророкував колись праведний Симеон Пречистій Богородиці: одним людям Спаситель буде на піднесення, іншим – на падіння й на знак сперечання (Лк. 2: 34). Ми ж із вами повинні розуміти, що хресна жертва Сина Божого – це дороговказ для всіх християн: проходячи свій земний шлях, ми, за прикладом Ісуса Христа, повинні бути готові пройти своєю дорогою, несучи свій хрест.

Для кожного ця дорога різна, але навіть, коли ми знаємо, що буде зрада, несправедливе осудження або коли доведеться свідомо обирати жертовність – ми перемагаємо. На відміну від слабкодухих, які підкорюються дії зла, занепадають від випробувань, страху чи непевності майбутнього. Євангельські події доводять, що Господь завжди діє і Він перемагає диявола і смерть. Тож, твердо віруючи, переможемо тимчасові труднощі і ми.

Пресслужба Тернопільської єпархії ПЦУ