Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні для духовної настанови Церква подає нам читання з Євангелія, в якому ми бачимо звершення двох чудес – зцілення хворої жінки та воскрешення дочки Іаїра.

Слід звернути нашу увагу на те, що події, про які ми чуємо нині, відбуваються безпосередньо після того, як Спаситель повертається з Гадаринського краю, де зцілив біснуватого і звідки мешканці, охоплені страхом, просили Його віддалитися. Натомість по інший бік Галілейського озера народ чекав на Господа, як про це сказано в Євангелії: «Коли ж Ісус повернувся, народ прийняв Його, бо всі чекали на Нього» (Лк. 8:40).

Чому ці люди чекали? Можна побачити для цього щонайменше дві головні причини: проповідь, яку вони чули, та чудесна допомога, на яку сподівалися.

Люди були спраглими до слів істини, які виходили від Спасителя, і в яких народ відчував велику силу. Про цю силу Ісусового слова так говорить євангелист Матфей: «Народ дивувався вченню Його, бо Він учив їх, як Той, Хто має владу, а не як книжники і фарисеї» (Мф. 7:28-29).

Книжники і фарисеї, не розуміючи глибини та значення Божого одкровення, намагалися своє вчення будувати навколо зовнішньої сторони закону, навколо тлумачення його норм і правил, обговорюючи звичаї застосування тих чи інших приписів і намагаючись роз’яснити різні складні випадки чи узгодити суперечливі твердження. Вчення Спасителя полягало не в тому, щоби обмірковувати і тлумачити зовнішню сторону Одкровення, але в тому, щоби донести до слухачів його сутність, його внутрішню основу. Господь справді говорив як Той, Хто має владу, адже Він є Автор Писання, Він є Законодавець, Він є джерело одкровення.

Окрім того, що Христос завжди у простих і доступних, але водночас глибоких і сповнених мудрості та духовної сили словах доносив до слухачів істину, Він також супроводжував Свою проповідь чудесами і знаменнями. Тобто Він не лише говорив, але і діяв, і цими діями підтверджував правдивість Своєї проповіді та Своїх закликів до людей.

Іоан Хреститель, якого народ шанував як пророка, відкрито засвідчив про Ісуса з Назарета, що це є обіцяний Богом Месія. Однак Господь вказує, що свідчення істинності Його проповіді та Його покликання засноване не на одних лише словах пророчих. Він каже: «Я ж маю свідчення більше за Іоанове: бо діла, які Отець дав Мені звершити, саме ці діла, які Я творю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав» (Ін. 5:36). В іншому випадку Спаситель звіщає: «Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха; а тепер не мають виправдання за гріх свій. […] Коли б Я не творив серед них діл, яких ніхто інший не створив, то не мали б гріха; а тепер і бачили, і зненавиділи й Мене, і Отця Мого» (Ін. 15:22,24).

Отже, знамення і чудеса, які звершує Спаситель, призначені для того, щоби ствердити істинність Його проповіді та спонукати слухачів втілювати її у власне життя. Бо протягом історії з’являлося і очевидно ще з’являться багато проповідників та філософів, які з добрих або лукавих спонукань поширюють те чи інше вчення. Вірити їм чи ні? Спаситель подає універсальну формулу, за якою ми можемо розрізнити правду і неправду. «Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині – вовки хижі. – каже Христос – По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків?» (Мф. 7:15-16).

Коли хтось проповідує про любов, каже, що виконує настанови істини, що захищає добро і утверджує справедливість, але на ділі сіє злобу та ненависть, спонукає до нищення і вбивств, заради власної вигоди ширить неправду і захищає зло – то чому слід довіряти: словам чи справам? Христос навчає нас слухати слова, але перевіряти їх через справи. Бо і слова диявола виглядають для людини мудро та звабливо, однак наслідки їхні – отруйні та смертельно небезпечні.

Натомість плід проповіді Спасителя завжди є благим. Однак розкривається цей плід не для всіх, а лише для тих, хто має відкрите серце, що сприймає почуте слово і відгукується на нього живою вірою. Саме про це, серед іншого, нам свідчила притча про сіяча, яку кілька тижнів тому ми чули під час богослужіння. Господь сіє слово Своє щедро, однак лише від кожного з нас особисто залежить, яким буде плід від того, що посіяне.

Сьогоднішнє читання дає нам два добрих приклади діяльної віри. Тієї віри, яка справді зі щирістю відгукнулася на проповідь Спасителя і тому, як родюча нива, принесла великий плід.

Перший приклад – це жінка, яка страждала від хвороби і не знаходила порятунку в лікуванні. Вона твердо увірувала, що доторкання до ризи Спасителя допоможе їй – і так сталося, згідно з її вірою.

В чому сутність її вчинку? В тому, що вона вірила в святість Ісуса з Назарету, вірила, що це є істинний Месія. Вірячи в це і знаючи, що від особливої Божественної присутності освячуються навіть звичайні речі, вона правильно розсудила, що і одяг Христа є благословенним, а тому і доторкання до цього одягу – буде для неї корисним.

За приписом закону як хвора на кровотечу ця жінка вважалася ритуально нечистою – до неї не слід було доторкатися і вона не мала торкатися інших людей. Саме тому вона соромиться свого вчинку і торкається не Самого Спасителя, а лише краю Його одягу. Однак Сина Божого ніщо не може зробити нечистим, бо Він Сам – джерело освячення та очищення для всього. Тому Христос, бажаючи показати і дієву силу віри цієї жінки, і те, що старі правила щодо нечистоти вже відходять, бо явився Той, Хто все очищає, – звершує чудо зцілення таємно, але відразу виявляє його перед народом. Тим самим Він не лише безпосередніх свідків чуда спонукає до віри, але і всіх тих, хто читає про це в Євангелії, тобто також і нас із вами.

Господь спонукає нас не соромитися приходити до Нього, звертатися у потребах, просити про допомогу. Всі ми тією чи іншою мірою є нечистими, бо маємо гріхи, які оскверняють нас. Однак коли ми з вірою і надією на Боже милосердя шукаємо способу наблизитися до Господа, то Він не відкидає нас, але подає нам те, чого потребуємо.

І це безперестанне Боже піклування про людину є найкращим свідченням істинності Господнього слова, істинності настанов Христових. Бо ці слова та настанови найбільшою мірою підкріплені ділами, адже сказано у Писанні: «Не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1:37).

Однак плідність слова Божого в кожній конкретній людині, в кожному конкретному випадку залежить від того, як це слово приймається і чи викликає воно зворотну реакцію – нашу віру.

Сьогоднішнє читання дає нам доказ цього. Коли Христос говорить, що смерть не отримала остаточної влади над дочкою Іаїра, то слухачі насміхаються над Ним. Вони знають, що дівчина померла, а тому слова про її сон здають цим людям нерозумними. Відтак не вони є свідками чуда воскресіння з мертвих, яке звершує Господь, а лише ті, хто справді вірили Христу: найближчі з апостолів та батьки померлої.

Цей приклад показує нам, що віра є дверима до явлення сили Божої, до звершення чудес. Вона відкриває очі сліпим, підіймає паралізованих, очищає прокажених, зціляє невиліковно хворих, виганяє бісів, воскрешає померлих. А коли нема віри – то і чудес не буде, як не буде плоду від зерна, посіяного на камені чи між терниною. Як не може увійти в дім той, хто не бажає відкрити дверей.

І в давнину, і тепер багато було і є людей, які своє невірство обумовлюють тим, що не бачать доказів істинності Євангелія, істинності слів Спасителя. Таким можемо у відповідь сказати, беручи, зокрема, за приклад і те, що ми сьогодні чуємо з читання євангельського: ви чудес не бачите тому, що не вірите, а якби вірили – то побачили би, і побачили б неодмінно! Хто шукає Христа, для тих Він відкриває Себе, для тих Він виявляє милість і не відкидає навіть таких, хто має гріхи та нечистоту. А хто сміється над словом Божим, хто боїться перемінитися і відкинути звичне гріховне існування – такі не побачать нічого навіть тоді, коли будуть дивитися.

Тож, дорогі брати і сестри, бажаю всім нам, щоби на заклик Спасителя ми завжди відповідали вірою, щоби зберігали і примножували її. Бо через неї, як через двері, ми входимо в життя вічне, в життя з Богом, якому слава навіки!

Амінь.