Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній розглядає важливість істинної віри та її прояву у повсякденному житті через діла. У своїй проповіді, він звертається до віруючих з нагадуванням про значення віри, яка має бути не лише словами, але й діями.

Проповідь підкреслює важливість правильного сприйняття віри та її вияву у вчинках

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
в неділю Торжества Православ’я

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх вас із першою неділею Великого посту, коли ми вшановуємо Торжество Православ’я. Історично це свято пов’язане із перемогою над єрессю іконоборства та торжеством шанування святих ікон, євангельське і богословське вчення про які було пояснене Сьомим Вселенським собором.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Тривалий час у восьмому столітті Церква зазнавала збурення через неправдиве вчення іконоборців, послідовниками якого були і сильні світу цього, зокрема імператори. Маючи в руках меч влади, єретики чинили гоніння проти православних, особливо проти ченців, нищили святі ікони, святі мощі, піддавали різним покаранням, аж до ув’язнення, тортур і страти тих, хто відмовлявся прийняти єресь.

Щоби надати більшого значення неправдивому вченню, для його зміцнення навіть було зібрано багатьох архієреїв-єретиків. Це зібрання вони неправдиво назвали «Вселенським собором» і його рішенням змушували підкорюватися християн.

Одинак ані гоніння та сила меча імператорської влади, ані облесливі мудрування єретиків із середовища духовенства не здатні були неправду зробити правдою, замінити Божественну істину тим вченням, яке придумали люди. Як хвороба перемагається лікуванням, так і єресь іконоборців була переможена свідченням істинної, правдивої, православної віри. І коли стало можливим – було скликано дійсний Вселенський собор Церкви, сьомий з їх числа, який у місті Нікея, там, де відбувся і Перший собор, підтвердив правильність іконошанування, дав для нього глибоке роз’яснення на основі Божественного Одкровення, вчення святих отців та віри Церкви від давнього часу.

Від тієї епохи перемога правди над оманою, перемога істинної віри над ложними вченнями, над єресями, ствердження відданості Церкві Христовій проголошується щороку у перший недільний день Великого посту. Торжество Православ’я нагадує нам як про історичні події минулого, так і про наш особистий християнський обов’язок бути вірними істині, правильно славити Бога словом, вірою нашою, нашими вчинками і всім життям.

Сьогодні ми особливо маємо пригадати слова Писання, які читаємо у Посланні апостола Якова: «Чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва? … Людина виправдовується ділами, а не тільки вірою? … Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва» (Як 2:20,24,26). Віра є духовний стан, внутрішнє переконання. Але як виявити внутрішнє, як побачити невидиме, як переконатися, що віра справді існує, що вона жива, правдива та діяльна? За її плодами. Як розум виявляється у словах та вчинках, як життя душі виявляється через рух тіла, через справи, так віра виявляється через її плоди.

Тому на підставі біблійного одкровення ми знаємо, що віра буває жива, а буває мертва, безплідна, буває віра істинна, а буває неправдива, суєтна. Сам Господь застерігає нас від такої неправдивої віри, від того, щоби ми, як християни, довіряли її проповідникам, яких названо лжепророками. «Остерігайтеся лжепророків, – говорить Спаситель – які приходять до вас в одежі овечій, а всередині – вовки хижі. За плодами їхніми пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків? Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить. Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити» (Мф. 7:15-18).

Ми знаємо, що тіло і душа складають цілісну людську природу. Тіло – видиме, душа – невидима, тіло належить до матеріального світу, душа – до духовного. Але повнота людської природи передбачає єдність душі й тіла, їхній взаємний влив і взаємний прояв. Наші думки, наші переконання, наша віра впливають на те, що і як ми робимо, а чого уникаємо в житті. Так само і дії тіла – стриманість чи розбещеність, справи милосердя чи діла егоїстичні, чесноти або гріхи – впливають на нашу душу.

Писання закликає всіх людей віддавати Богові належну шану, адже Він – наш Творець, наш незмінний благодійник, наш Отець Небесний. І ця шана, це прославлення Бога має бути не лише у словах, які ми проголошуємо, але і у всьому нашому житті. «Ви куплені дорогою ціною – нагадує нам апостол Павло. – Отже, прославляйте Бога в тілах ваших i в душах ваших, які є Божі» (1 Кор. 6:20).

Виконувати цей євангельський заклик на практиці означає мати, зберігати, плекати, примножувати та виявляти в ділах правдиву віру, а від омани, від віри ложної, суєтної – віддалятися. Тому саме в час Великого посту, на початках цього духовного шляху подвигів покаяння, молитви, стриманості, очищення від гріхів, ми через вшанування Торжества православ’я отримуємо нагадування про важливість істинної віри, яка має бути живою, повсякденною, втіленою не лише у переконання чи зовнішні ознаки, але у вчинки та сам спосіб нашого життя.

Готуючись до Великого посту ми згадували притчу про митаря і фарисея. Обидва вони вірили в Бога, бо прийшли до Божого храму та молилися. Але віра митаря була правдивою, а віра фарисея – викривленою. Тому важливо не лише вірити загалом, але робити це правильно, вірити не будь-як і у будь-що, але вірити істинно. Вірити Богові та сповідувати словом і ділами ту істину, яку Він Сам відкрив і яка зберігається та проповідується Його Церквою.

Сьогодні ми особливо урочисто вшановуємо святі ікони, зображення Христа Спасителя, Його Пречистої Матері та угодників Божих. Цим ми стверджуємо істинність втілення Сина Божого, Який як Бог був і є невидимий дух, але як істинна Людина є видимий. Ікона, як річ матеріальна, не може зобразити дух, але може передати видимий образ Бога, Який воплотився і став людиною. Також шануванням ікон та шануванням угодників Божих ми засвідчуємо правдиву здатність людини, завдяки втіленню Сина Божого і Його спасительному подвигу, таємничо єднатися з Богом, самій стати богоподібною, стати нерукотворним земним образом Бога небесного.

Ми в жодному разі не заміняємо шанування Бога шануванням Його образів чи святих людей, і Сьомий Вселенський собор засудив не лише іконоборство як єресь, але й неправдиве, викривлене шанування ікон та святих, як новітнє ідолопоклонство. Однак ті, хто відкидають шанування ікон та святих, тим самим свідомо чи несвідомо заперечують істинність Боговтілення та заперечують плоди викупної спасительної жертви Христової, завдяки якій всяка вірна людина здатна до освячення і досягнення богоподібності. Ми ж, видимим чином шануючи ікони та угодників Божих, через них віддаємо славу Богові, як першообразу і єдиному джерелу святості. Так ми спонукаємо і самих себе через віру, втілену в діла, ставати живими іконами, образами Божими у світі цьому.

Все це, дорогі брати і сестри, є не лише вчення, роздуми чи щось, що торкається давнього минулого. Хоча істина православної віри була понад тисячу років тому стверджена через сповідання семи Вселенських соборів, боротьба за її втілення в життя не припиняється ніколи. Бо диявол ніколи не втомлюється сіяти сумніви, поширювати оману, спокушати до зла, відвертати від істини. І кожне покоління християн знову і знову постає перед власними випробуваннями віри.

Нині такі випробування ми зокрема бачимо в тому, що російська імперія зла, маючи в руках силу мирську, як ті давні імператори-іконоборці, під виглядом християнства насаджує зловірʼя, вустами шанує Бога і Євангеліє, а ділами свідчить свою відданість дияволу. Бо не від Бога брехня, злочини, кровопролиття, катування, вбивства, які щодня примножуються російською державою. Хоча вона хоче здаватися не просто християнською і православною, але і зазіхає на те, що вона єдина правдиво зберігає і втілює в життя християнське вчення, однак насправді вчинки її голосно свідчать, що вона – імперія зла, яка поширює кривославʼя та діє в дусі антихриста.

Буквально цими днями ми і тут, у Золотоверхому Києві, як і наші брати та сестри у багатьох містах та селищах України, знову відчули на собі отруйне, вбивче дихання цього дракона. Від нових масових обстрілів постраждали люди, постраждала цивільна інфраструктура, постраждав один з наших київських храмів. Тому в сучасних умовах для нас бути православними означає не лише твердо триматися віри, переданої від отців та засвідченої на семи Вселенських соборах, але і викривати новітнє зловірʼя, кривославʼя, викривати просякнуте єресями та ідолопоклонством вбивче вчення «русского міра».

І Торжество Православ’я для нас, українських християн і вірних Помісної Церкви, це також і перемога над цим лжевченням, перемога правди, засудження російської імперії зла і відкинення тих лжепророків «русского міра», таких, як Гундяєв і його кремлівський начальник, які, як хижі вовки у овечій шкірі, нищать Церкву.

Тож сьогодні ми молитовно просимо: всім православним християнам, що правдиво тримаються спасительної віри і підкоряються Христовій Церкві, подай, Господи, мир, спокій, благоденство і достаток плодів земних, а тих же, хто спотворює і хулить православну віру та Христову Церкву і не підкоряється їй – до неї наверни і вчини, щоби прийшли вони до пізнання вічної Твоєї істини! Амінь.

Джерело: Українська Православна Церква/Православна Церква України