Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Вітаю всіх вас зі святом Обрізання Господнього, а також з днем вшанування святителів Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської, та Петра Могили, митрополита Київського, Галицького і всієї Руси!

Вчора за богослужбовим календарем завершилося відзначення Різдва Христового, але нинішнє свято безпосередньо пов’язане з ним. Бо воно відзначається на спомин події, про яку щойно ми чули з євангельського читання,  – події Обрізання Господнього та наречення Богонемовляті імені Ісус.

За повелінням Божим у час Старого Завіту обрізання для нащадків Авраама означало приналежність до народу, якому було дано обітниці, до якого Господь посилав пророків для настанови у праведності, якому було сповіщено закон і з середовища якого мав народитися Месія-Спаситель. Як нині, в час після Євангелія, завіт між Богом і людиною утверджується через Таїнство Хрещення, коли за повелінням Спасителя людина приймає народження від води і Духа та стає членом Церкви, тобто зібрання вірних, – так у часи до приходу Месії ознакою прийняття завіту було обрізання. Через цей обряд засвідчувалася і приналежність до народу Ізраїля, і належність до зібрання вірних – старозавітної Церкви.

Віддаючи частину плоті, людина символічно складала жертву перед Богом і віддавала себе на виконання Його волі та закону. Маючи знак на своєму тілі, юдей повинен був завжди пам’ятати про свій обов’язок вірності Творцю.

Обряд цей виконувався на восьмий день після народження, в чому можна також побачити певну символічність. Як відомо з Писання, світ був сотворений Богом за шість днів, а на сьомий день Господь «спочив від трудів Своїх», і цей день був освячений для Творця. Відтак шлях життя людини віддавна вимірюється тижневими періодами у сім днів, які складають ніби коло, що повторюється рік за роком.

Однак через Своє воскресіння з мертвих у перший день після суботи Господь Ісус Христос ніби вийшов за межі цього кола, давши цим прообраз нового, восьмого дня, – символу невечірнього дня вічності, життя безкінечного, яке явиться для всіх після загального воскресіння. Перший день після суботи, яким розпочинався старозавітний тиждень, став водночас і днем восьмим, який перевершує плин історії та символізує нове її начало.

Тож обрізання, як символ і прообраз новозавітного Таїнства Хрещення, тобто народження для вічності, звершувалося на восьмий день, символізуючи собою надію на нове життя, що долає буденну круговерть земної історії.

Окрім цього обряду на восьмий день відбувалося і наречення дитині імені. Тим самим новонароджена людина позначалася як особистість, що хоча і має нерозривну єдність з усім людським родом, водночас залишається унікальною, неповторною.

Тут слід звернути увагу, дорогі брати і сестри, на два важливих аспекти, пов’язані з найменуванням Спасителя.

Перший є той, що старозавітні імена, як і наші християнські, не були беззмістовними. Це був не просто набір звуків, але певне коротке гасло, вираз надії чи почуття того, хто давав це ім’я.

Для Спасителя у Писанні згадуються два імені – одне пророче, а друге – наречене.

Пророче ім’я – Еммануїл. Цим іменем пророк Ісая називає майбутнього Месію, Сина Діви, кажучи: «Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7:14). Пророцтво це та значення такого імені пояснює нам євангелист Матфей, про що ми чули в час святкування Різдва Христового. Апостол вказує, що ім’я це означає: «з нами Бог» (Мф. 1:23).

Отже, це ім’я не звичайне, але символічне, покликане ствердити ту істину, що Той, Хто виконає пророцтво і народиться не від жінки, як народжуються всі, але від Непорочної Діви, яка не знала чоловіка, – Той є істинний Месія. Він є Сам Бог, Який явився людям і став єдиним з нами за людською природою. Тому і можемо про Нього свідчити, що Бог є воістину з нами, людьми.

Інше ім’я є вже не символічним, але тим, яке було наперед сповіщене від Бога Йосифу Обручнику – це ім’я Ісус. Воно означає «Бог спаситель», «Бог спасає». Якщо пророче, символічне ім’я Еммануїл засвідчувало істину Боговтілення, то ім’я Ісус означало служіння, до якого покликаний Син Людський. Перше означало ким Він є, друге – ким Він стане для людей і світу, виконавши Своє покликання і волю Бога Отця. Адже Боговтілення сталося за волею Отця, а спасіння – за волею Сина, Який «принизив Себе Самого, – свідчить апостол Павло – прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, i з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, i смерти хресної». (Флп. 2:7-8).

Саме ця добровільна жертва, принесена Сином Божим за гріхи світу, наповнює вічним змістом наречене Спасителю ім’я Ісус та звеличує його, як про це свідчить апостол Павло у Посланні до Филипʼян, кажучи: «Тому i Бог звеличив Його i дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних i пекельних i всякий язик сповідував, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця» (Флп. 2:9-11).

Отже, дорогі брати і сестри, вшановуючи день наречення Богонемовляті імені, ми тим самим знову визнаємо істинність Боговтілення, визнаємо, що Названий цим іменем – є наш Спаситель і Бог, Який воістину сповнив все, для чого прийшов у світ.

Ми з вами говорили, дорогі брати і сестри, про два аспекти найменування Спасителя. Про перший сказано дотепер достатньо, тому слід перейти до другого.

Вже було зазначено, що ім’я покликане вирізнити особистість серед роду людського. У зв’язку з цим слід засвідчити ту істину, що Бог не має власного імені у нашому, людському розумінні. Чому не має? Тому, що Він не має нікого, подібного до Себе, від кого Він мав би вирізнятися.

З історії нам відомо, що язичники, серед яких доводилося жити народу Ізраїля, мали численних так званих богів. І ці неправдиві божества мали свої власні імена, наприклад Ваал, Астарта, Ра, Ісида, Зевс, Аполлон, Артеміда і багато інших. Ці імена були їхніми власними, покликаними розрізняти їх одне від одного.

Істинний Бог, Який відкрив Себе людям, не мав і не може мати власного людського імені, бо немає нікого, подібного до Нього, від кого Його слід би було відрізняти.

Тут можна справедливо запитати: а як же ті імена, які згадуються в Старому Завіті, наприклад Ягве або Єгова, що означає «Сущій», «Той, Хто є», чи Адонай, тобто Господь? Ці та інші біблійні імена Божі є не власними іменами, як Петро чи Андрій, але найменуваннями божественних властивостей. «Ягве» вказує на те, що Бог має джерело життя Сам в Собі. «Адонай» вказує на всемогутність Божу, яка виявляється в творенні світу та піклуванні про нього. Так само у Новому Завіті божественними іменами є Світло, Любов, Істина, Життя. Але це не звичайні для нас людські імена, а вказівки на прояви Божественної природи.

Знаючи все це, маємо підставу стверджувати, що ім’я Ісус – це ім’я людське. Воно було наречене Сину Божому, коли Він став також і Сином Людським. Тож ім’я це – ще одне засвідчення істинності єднання у Спасителі двох природ, божественної і людської.

Таким чином, дорогі брати і сестри, святкуючи Обрізання Господнє і наречення Йому імені, ми знову, як і в святі Різдва, стверджуємо істину Боговтілення. Ми стверджуємо, що Народжений є саме Тим Месією, про Якого говорили пророки і Якого Бог обіцяв послати людям. Ми також стверджуємо, що за людською природою Христос є в усьому подібний до нас, тому і став нашим Спасителем, взявши на себе гріхи світу.

Нині ми вшановуємо також двох святителів – Василія і Петра. Обидва вони прославилися богословською вченістю, ревним служінням Церкві, протистоянням єресям і розділенням. І хоча вік їхнього земного життя був порівняно недовгий, менше ніж п’ять десятиліть, однак плоди їхньої праці є значними.

Тому, підносячи свої молитви до святителів Василія і Петра, будемо просити їхнього заступництва перед Богом, щоби істина віри Христової через нас утверджувалася, а неправдиві вчення і розділення не руйнували Церкву. Будемо просити, щоби за їхніми молитвами Господь і нас зміцнював у вірі та добрих справах, як утверджував і їх.

Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, молитвами святителів Василія Великого і Петра Могили помилуй нас!

Амінь.

Джерело: Пресслужба ПЦУ