Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Вітаю всіх зі святом на честь архієпископа Мир Лікійських і чудотворця Миколая.

Чому серед багатьох святих, яких шанує Церква, саме Миколай Чудотворець оточений такою особливою любов’ю? Причина для цього водночас і глибока, і проста – він є уособленням того, яким повинен бути справжній християнин. При цьому уособленням не філософським, не образом з притчі або просто повчальним прикладом з минулого – він є живим і близьким до нас.

Найперше, він для нас є зразком глибокої, міцної, діяльної істинної віри. Без цієї віри, яку прищепили йому від дитинства батьки, яку він примножував у юності, служителем і проповідником якої він став, прийнявши священний сан – без цієї віри не було би в ньому тих численних добрих плодів, за які так всі шанують святого Миколая.

Бо саме через віру людина отримує безпосереднє єднання з Богом. Віра відкриває нам шлях до небесного, духовного, вічного життя. Через віру ми пізнаємо волю нашого Творця, і коли виконуємо її, то досягаємо блага. Віра дає нам сили боротися зі спокусами, з гріхами, з дією зла в нас самих та в навколишньому світі. І не просто боротися, але перемагати їх, утверджуватися в чеснотах, духовно зростати.

З життя святого Миколая ми знаємо, що він був непохитним поборником істинної віри, сповідником православ’я, утвердженого І Вселенським собором, і противником єресі аріанства, поширеної і могутньої в той час, яка кілька десятків років збурювала весь християнський світ. Чому як пастир і християнин він надавав таке велике значення збереженню істинної віри? Тому що знав: вона є джерело, основа, коріння всього християнського життя.

Якщо джерело замулиться, якщо у витоках його буде бруд – то і вода з джерела буде брудною. Якщо фундамент буде слабким, якщо основи будівлі уразить гниття і руйнування, якщо дім будуватиметься не на камені, а на піску – то не довго стоятиме така будова. Якщо корінь дерева всохне – то віття не буде мати, звідки отримати поживу, листя опаде, плодів не буде, і замість прекрасної рослини лишиться сухий стовбур.

Те саме можемо сказати і про віру в житті християн. Якщо вона викривляється людськими мудруваннями, оманою чи неправдою, якщо засмічується марновірством і забобонами – то не може належно втамувати спрагу людської душі, як не може цього зробити брудна чи тим більше отруєна вода.

Якщо віра слабка, то не зможе встояти вона перед спокусами і випробуваннями, які неодмінно приходять до кожної людини. Стикаючись з гріхом, людина зі слабкою вірою піддається йому, потрапляє в полон, стає рабом зла. А міцна істинна віра подібна до щита, який добре захищає від ворожих стріл. Вона подібна до належно збудованої фортеці, з високими, потужними мурами, яку навіть коли вороги будуть тривалий час облягати – не зможуть захопити її.

У правдивій вірі є корінь всіх чеснот. Коли дерево має глибоке й міцне коріння, то добре зростає, належно живиться і плодоносить, не падає від вітрів та бурь. А слабке коріння робить і все дерево вразливим. Так само і віра, коли вона є глибокою, міцно укоріненою в істині Божественного Одкровення, коли живиться благодаттю в молитві й таїнствах – така віра приносить багато плодів і не зламається навіть від найсильніших випробувань.

Тут можна справедливо поставити питання: а хіба добрі справи роблять лише ті люди, хто пізнав істинну віру? А як же всі інші? Хіба ми можемо заперечити те добро, яке вони роблять?

Дійсно, добрі справи роблять не лише ті, хто пізнав істинну віру і живе нею. Більше того – здатність робити добро залишається навіть серед завзятих грішників, хоча вони зазвичай обмежують доброчинство колом тих, від кого самі чогось сподіваються отримати на заміну – чи то якусь вигоду, чи прославлення.

Причиною для цього є те, що людина сотворена за образом Божим. Тому в самій своїй природі вона має те, що спонукає її робити добрі діла, навіть коли вона і не усвідомлює зв’язку цього добра з Творцем, або і заперечує буття Бога.

Однак лише істинна віра, лише пізнання волі Творця з Божественного Одкровення та її виконання здатні людину підняти над цим загальним, природним добром. Бо лише така віра здатна дати любов до ворогів, доброчинність до ненависників, правдиву безкорисливість. А відтак – уподібнює людину до Бога, Який «добрий і до невдячних, і злих» (Лк. 6:35).

Разом з тим приклад святого Миколая показує нам, як правдива віра нерозривно пов’язана з добрими справами. Апостол Яків у своєму соборному Посланні свідчить: «Віра – коли не має діл, сама по собі мертва. […] Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять» (Як. 2:17,19). «Як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва» (Як. 2:26) – каже апостол, тим самим спонукаючи нас пильнувати власну віру, перевіряючи її через свідчення добрих діл.

Людина має дві складові, душу й тіло, невидиме і видиме, належне до світу духовного і до світу матеріального, але ці складові лише в цілості є в повноті людиною. Так само нерозривно пов’язані віра і добрі діла, внутрішнє і зовнішнє, духовне і матеріальне. Без належної віри, як вже показали ми раніше, неможлива повнота добрих діл, а відсутність чи брак добрих діл є свідченням слабкої чи навіть омертвілої віри.

Святий Миколай саме тому є зразком і прикладом для всіх нас, християн, що він сполучив у собі ці дві головні складові – віру і добрі діла, любов до Бога і любов до ближнього. Ту діяльну і віддану, жертовну любов, заповідь про яку Господь Ісус Христос назвав найбільшою заповіддю, змістом всього Закону та пророчих настанов.

Дорогі брати і сестри! Багато хто сьогодні, особливо з малечі, прокинувшись, знайшов подарунок від святого Миколая. Чи він сам приніс і поклав його під подушку? Напевно, що зробив він це не власними руками, а руками помічників – тих, кого надихає приклад святителя і чудотворця.

Слід підкреслити, що ці міркування – не просто метафора, образний вислів. Хоча сімнадцять століть розділяють нас і час земного життя святителя, але як праведник він живий у Бога і навіть після тілесного упокоєння продовжує своє служіння християнам і всім потребуючим. Тому коли ми робимо добрі справи, надихаючись прикладом святого Миколая, надихаючись його вірою і чеснотами, тоді і ми воістину стаємо його учнями, його помічниками та послідовниками, його духовними дітьми.

Святитель і сьогодні ходить серед нас, благословляє добрі справи і благодійників, які чинять їх. Святий Миколай відповідає на звернені до нього молитовні прохання, стає на захист несправедливо переслідуваних, оберігає подорожуючих. А вдячність і пошана до імені та особи Мірлікійського чудотворця, які з плином часу не лише не згасли, але й навпаки, поширилися і примножилися, яскраво підтверджують це.

Кожна людина, коли хоче навчитися певних знань чи набути досвіду в справах, потребує наставника. Потребує того, хто поділиться своїми знаннями й досвідом, покаже приклад, як слід діяти, застерігатиме від помилок. Для християн таким вчителем, наставником і прикладом є святитель Миколай. Тож, черпаймо настанови від його віри та життя, берімо приклад з добрих діл, будьмо його помічниками і послідовниками не лише раз на рік, але повсякденно – і тоді разом з ним успадкуємо вічне блаженне життя, яке Бог дарує праведним.

Амінь.

Джерело: Пресслужба ПЦУ