Преосвященний владика звертається до вірних у найтемнішу годину, коли Христос помер і Його тіло покладено у гроб. Слово проповідника сповнене скорботи та надії на майбутню перемогу, яка огорне цей святковий період.

Вірні сповнені змішаними почуттями на тлі Христового поховання у Страсну п’ятницю

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Нині знову стоїмо ми над гробом нашого Спасителя. Стоїмо разом із Богородицею, з апостолом Іоаном та зі скорботними жінками. Нині з Йосифом і Никодимом звершуємо поховання у гробі нашого Учителя.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Сонце сховало проміння, бо у землю сходить Податель світла. Земля здригається, бо приймає тіло Того, Хто одним словом усе привів з небуття до буття.

Хіба ця мить не була найбільш страшною для всякого, хто чекав утіхи і спасіння в час земного життя Христа? Повіривши в Нього, бачачи численні знамення і чудеса, звершені Ним, знаючи, що сама смерть відступає від повеління Спасителя, бо Він має владу навіть з гробу покликати до життя померлого Лазаря – хто не дійшов би до крайнього ступеня горя і смутку, побачивши, як дух покинув тіло Господнє, прибите до хреста? Чия душа, поклавши надію на Ісуса, визнавши Його Месією і Спасителем – не здригнулася би, коли бачить камінь, що закриває Його мертвим у гробі?

На початку Великого посту, коли ми прославляли великомученика Феодора Тирона, то у каноні йому згадували слова правителя, який спокушав святого, кажучи: «Навіщо ти поклав надію на Людину, Яка померла насильницькою смертю?» Від часу, коли Господь на хресті був прибитий, а начальники народу казали, глузуючи з Ісуса, ніби Він безсильний: «Зійди з хреста, якщо Ти – справді Христос, спаси Себе» – і через усі століття аж донині світ цей глузує над Сином Божим в устах тисяч подібних насмішників. Світ цей висміює Христа і насміхається над тими, хто вірує в Нього, вигукуючи: «Ваш Месія – безсилий і мертвий!»

Так, Христос і справді помер. Ось тіло Його, ось Його гробниця перед нами, і ми зібралися, щоби оплакати померлого і звершити поховання. Але хіба гробниця і камінь можуть утримати Того, Хто в руці Своїй тримає всесвіт? Хіба темрява може сховати Того, Хто Сам є Світло? Хіба можуть руки людей позбавити життя Того, хто рукою Своєю сотворив людину і хто Сам є джерело життя?

Так, Господь помер на хресті. Але не Своєю смертю Він помер, бо прийняв добровільно на Себе нашу смерть. Він помер, щоби через смерть саму її зруйнувати, розбити її кайдани, розвіяти її морок. Як Людина Христос помирає, щоби життя Своє віддати усім нащадкам Адама. Праотець втратив життя, бо не послухав Божої волі та не дотримався Господнього повеління. Христос, як новий Адам, через найглибше смирення, смирення аж до смерті на хресті – повертає людству втрачене життя, віддаючи Своє життя – усім нам.

Тому хоча і плачемо ми над померлим Господом і ховаємо нашого Учителя, але скорбота наша відступає через усвідомлення того, що лише цим шляхом і такою ціною можна було досягти перемоги. Тоді, коли саме зло і його слуги думали, що перемогли, бо Христос помер – насправді вони впали і виявилися переможеними.

Все це і нас надихає на боротьбу, бо ми покладаємо надію нашу не на людину, яка зазнала поразки і померла насильницькою смертю, але на істинного Бога, на Месію-Переможця, Який жертвою Своєю зруйнував основу зла і позбавив смерть неподільного панування над людством. Тож поклонімося тілу Померлого Спасителя, схилімо коліна наші і наші серця перед Плащаницею. Але піднімаючись, зміцнімося вірою, що Господь, Який на короткий час зійшов до Гробу – невдовзі востане і прославиться, як Переможець. Амінь.

Джерело: Українська Православна Церква/Православна Церква України