ЄПИСКОПА ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО І ТЕРЕБОВЛЯНСЬКОГО ПАВЛА

Богомлюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним Тернопільсько-Теребовлянської єпархії Православної Церкви України

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Прийшов час знову звістити світу про те, що втілений Син Божий, розп’ятий за нас на Дереві Хресному, випивши до кінця призначену Йому чашу, воскрес!

Хоча минає вже майже двадцять століть з того часу, коли «ангел Господній, який зійшов з неба, приступивши, відвалив камінь від дверей гробу і… сказав не бійтеся, бо знаю , що ви шукаєте Ісуса розп’ятого , нема Його тут – Він воскрес , як казав» (Мф. 28,2-6), проте ця істина ніколи не втрачала своєї цінності. Як дорогоцінний скарб вона переходила з уст в уста, від предків до батьків,від батьків до дітей, з роду до роду, завжди залишаючись новою, урочистою всеоживляючою.

Звістка про воскресіння Христове стала найвеличнішою святинею наших сердець, сутністю нашої віри.

Апостол Павло свідчить: «Якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша даремна, даремна й віра наша» (1Кор. 15,14). Якби Христос не воскрес, Він би залишився для людства великим, святим і мудрим учителем, але не був би для нас Всемогутнім Богом і нашим Спасителем. Але Він воскрес!

Тепер ми знаємо, що Христос – не тільки наш люблячий Учитель, але й Всемогутній Бог. Тепер ми віримо, що все, про що Він говорив, та все, що Він обіцяв – це незмінна Божественна істина. «Бо істину кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде з закону, поки не здійсниться все» (Мф.5,18) – сказав Господь.

Все євангельське вчення стверджується Воскресінням Христовим. Воскреслий Христос повернув нам усе, що ми втратили через гріхопадіння, зруйнував стіну між Богом і людьми, відчинив для нас двері Раю, дарував нам можливість називати себе дітьми Божими. Тому свята Церква сьогодні закликає: «Цей день,що його створив Господь, радійте і веселіться в цей день!» (Пс. 117,24).

Але чи можемо ми відгукнутися на цей заклик в той час, коли вибухи бомб і ракет заглушують ридання і стогін мільйонів українців? Як нам радіти, коли скорбота темною хвилею прокотилась по всій Україні і доторкнулась до наших сердець? Чи можемо ми прийняти цю радість в той час, коли кровоточать ранами наші міста і села, коли війна заливає нас морем негативних емоцій – страхом, зневірою, ненавистю?

Не тільки можемо, але й повинні! Ми повинні радіти, як зраділи пригнічені скорботними подіями страсного тижня, приголомшені безутішним горем, змучені, залякані й безпорадні апостоли, коли почули, що Христос воскрес. Ця радість стала, вищою від усякої іншої радості, бо минули дні страждань і вагань, скорботи і сліз. Життя засяяло з новою силою.

Таку ж повну душевну радість дарує і нам воскреслий Господь кажучи: «… і зрадіє серце ваше, і радості вашої ніхто не відбере від вас» (Ін. 6,22). Воскресіння Христове дає нам нове життя і кожна людина може стати його причасником.

Не повинна вводити в оману і ненависть, яка пробує зародитися в наших серцях. Коли ми її приймемо, то вона спопелить нас самих з середини. Хоча ненависть додає сили безстрашно йти під кулі, нищити ворогів і їхню техніку, навіть вмирати. Але ненависть ніколи не дасть щиро співати наш український гімн з усім народом, навіть коли ніхто не бачить, допомагати біженцям не претендуючи ні на яку нагороду, приносити себе в жертву, радіти перемозі і від радості плакати, і найголовніше, – відбудувати нашу Україну, зробити її вільною і квітучою. Для цього потрібна любов – щира і всеохоплююча. Лише справжня любов приносить щастя і спокій, лише «довершена любов проганяє страх» (1Ін. 4.18).

Щоб виявити таку любов Син Божий прийшов в світ, став Людиною, страждав і вмер за кожного з нас, принісши Себе в жертву. Він і тепер страждає з нами: з кожним пораненим, з кожною дитиною, з кожною зґвалтованою жінкою, з кожним закатованим українцем. Тому, що Бог є любов, а любов – це жертва. Хіба це не привід для радості? Хіба не повинні ми радіти, що Сам Бог страждає з кожним, хто приймає Його любов. Не просто страждає, а ще й допомагає нам переносити страждання.

Христос воскрес із мертвих, Своєю смертю смерть переміг. Тому воскресіння Христове є запорукою вічного життя. У час смутку і скорботи, коли ми переживаємо  смерть наших близьких, воскресіння Христове дарує  велику надію. Воно дає нам силу перемогти смуток і розпач, єднаючи нас живих з тими, хто пішов з цього світу. Ми відчуваємо, що вони з нами і ми з ними. Смерть не може нас роз’єднати, коли ми знаходимось в Божій Любові, бо «Бог не є Богом мертвих, а живих, і всі в Нього живі» (Лк20,38).

Підставою для радості має бути і усвідомлення нашого особистого воскресіння. Ми хоч і помремо, але воскреснемо і знову наші душі з’єднаються з тілами. Той, Хто ставши Людиною помер на хресті, воскрес із мертвих і Своєю смертю переміг смерть – пропонує нам ЖИТТЯ.

Нехай невмируща радість Воскресіння Христового: безперервна, дійсна і безсмертна, котра живе в віках і приходить до нас через молитви Церкви, починаючи з часів апостольських і  приходитиме довіку – ствердить в наших серцях найголовнішу істину, що ВОІСТИНУ ХРИСТОС ВОСКРЕС!

ПАВЛО

єпископ Тернопільський і Теребовлянський

Пасха Христова

2022 р. Б.