Сьогодні виповнилося б 77 років Митрополиту Мефодію — предстоятелю, який очолював Українську автокефальну православну церкву в один із найскладніших періодів її історії. Його слова про єдність, відповідальність і незалежність України звучать особливо актуально в час війни.

У день народження Блаженнішого Митрополита Мефодія згадуємо його служіння, яке стало частиною історії відродження Української Церкви

Люди стояли далеко за воротами храму. Усередині вже не було місця. Дехто слухав через гучномовці, встановлені просто на стінах. Коли митрополит Мефодій починав говорити, шум стихав. І в ті хвилини здавалося, що зупиняється навіть час.

Підтримати молитву

Його проповіді слухали мовчки. Не тому, що так вимагала церковна дисципліна. Люди слухали, бо відчували — це слово сказане не з книги, а з життя. Слово, яке народжувалося з особистої відповідальності за Церкву, за народ, за Україну.

Сьогодні Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України Мефодію виповнилося б 77 років. Це той вік, коли духовний досвід предстоятеля набуває особливої ваги. Коли його слово стає не просто проповіддю, а дороговказом для Церкви.

Його життя обірвалося раніше. І з роками стає дедалі очевиднішим: разом із ним Українська Церква втратила не лише людину, а цілий пласт духовного досвіду, авторитету і церковної пам’яті.

Бути предстоятелем — це передусім хрест. Митрополит Мефодій ніс цей хрест у час, коли Українська автокефальна православна церква проходила складний шлях відродження. Це була Церква, яка мала за собою непросту історію — історію переслідувань, заслань і вигнання.

У ХХ столітті українські архієреї і священники були змушені залишати свою землю. Вони опинялися в Європі, Америці, Канаді, Австралії. Але навіть далеко від батьківщини продовжували служіння, зберігали богослужбову традицію і виховували нове духовенство.

Ця традиція не зникла. Вона чекала свого часу. Коли Україна отримала незалежність, автокефальна традиція повернулася на свою землю. І митрополит Мефодій став одним із тих, хто взяв на себе відповідальність за її продовження.

Для нього ідея автокефалії ніколи не була політичним гаслом. Він говорив про неї як про духовну відповідальність перед народом і Церквою. Однією з найбільш відомих формул митрополита Мефодія стали слова: «Одна мова. Одна церква. Один народ». Це було його бачення духовної єдності України.

Я мала можливість працювати поруч із владикою Мефодієм. І тому знаю: за його спокійною простотою стояла неймовірна внутрішня вимогливість — передусім до себе. Він ніколи не ставився до служіння легко. Для нього Церква була справою життя. Він вимагав відповідальності від себе і від тих, хто був поруч.

Водночас у ньому не було жодної показної величі. Його можна було зустріти серед людей без охорони, без дистанції. Після богослужінь він виходив до вірян, розмовляв із ними, відповідав на запитання. Він ніколи не ніс себе як предстоятель. Але люди безпомилково відчували: перед ними глава Церкви.

Сьогодні Україна переживає найважчі випробування у своїй новітній історії. Війна, яка прийшла на нашу землю, щодня забирає життя найкращих синів і дочок нашого народу. І в такі моменти особливо відчувається відсутність голосів, які вміли говорити прямо і відповідально.

Митрополит Мефодій ще за життя говорив про речі, які сьогодні звучать пророчо. Він наголошував: держава, яка не підтримує свою армію, приречена на втрату незалежності. Сьогодні ці слова звучать по-особливому.

Іноді думаєш: якби він був живий, його слово мало б особливу вагу. Це був би голос людини, яка знала історію українського церковного руху не з книг, а з особистого досвіду. Його авторитет міг би стати важливим духовним орієнтиром для Церкви у час, коли Україна проходить через найтяжчі випробування.

Але історія Церкви має свою логіку. Кожне покоління несе свою відповідальність. Сьогодні цей хрест служіння лежить на Православній Церкві України і її предстоятелі — Блаженнішому митрополиті Київському і всієї України Епіфанії.

Церква продовжує свій шлях. Але пам’ять про тих, хто формував її духовний фундамент, залишається особливо важливою. Бо з відходом таких людей інколи завершується ціла епоха.

Сьогодні ми згадуємо митрополита Мефодія не лише як історичну постать. Ми згадуємо його як людину, яка вірила в Україну, в її Церкву і в її майбутнє.

У день його народження ми підносимо молитву за душу Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Мефодія. Просимо його молитов перед престолом Божим за Україну, за нашу Церкву і за наш народ. Дякуємо йому за той час, який він віддав служінню Церкві. За його слово. За його молитви.

І віримо, що пам’ять про нього залишиться частиною духовної історії України. Вічна і світла пам’ять.

Наталія Шевчук,
голова Фонду пам’яті Блаженнішого митрополита Мефодія

Джерело: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія