Верховна Рада ухвалила закон, що забороняє релігійні організації, пов’язані з Росією. УПЦ МП може втратити свій статус, якщо не розірве зв’язки з РПЦ.
Чи стане новий закон вироком для УПЦ МП? Аналіз перспектив і наслідків
Україна здійснила рішучий крок проти Української православної церкви УПЦ МП, ухваливши закон, що забороняє діяльність релігійних організацій, пов’язаних із Росією. 20 серпня Верховна Рада України затвердила законопроєкт, який передбачає припинення діяльності будь-яких іноземних релігійних організацій, що пов’язані з країнами, визнаними агресорами проти України, включаючи Російську православну церкву (РПЦ).
Хоча закон не називає УПЦ МП безпосередньо, її відносини з Російською православною церквою ставлять її в зону ризику. Зокрема, закон зобов’язує УПЦ МП розірвати всі церковно-канонічні відносини з РПЦ протягом дев’яти місяців. Якщо буде встановлено, що УПЦ МП не виконала ці вимоги, її структури можуть втратити офіційний статус, що позбавить їх можливості відкривати банківські рахунки, володіти та орендувати нерухомість, а також користуватися іншими привілеями, наданими релігійним організаціям.
Закон також визначає та забороняє пропаганду ідеології «руського міра», яку розглядають як один із ключових чинників російської агресії проти України. Заборона цієї ідеології вважається історичною, і вона може стати важливим елементом деколонізаційної політики України.
В УПЦ МП ситуація залишається складною. Хоча керівництво церкви офіційно заявило про розрив з РПЦ після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, експерти вважають ці заходи недостатніми. Церква знаходиться в гібридному стані, і її майбутнє залежатиме від здатності остаточно порвати зв’язки з Москвою та пристосуватися до нових умов.
Законодавча ініціатива щодо заборони РПЦ в Україні має свої аргументи, суперечності та перспективи.
Наголошуємо, Президент України Володимир Зеленський підписав закон №8371, який забороняє діяльність в Україні Російської православної церкви (РПЦ), а не УПЦ МП.
Законодавча ініціатива Українського парламенту викликала бурхливу реакцію в суспільстві та серед експертів. Чи справді закон заборонить УПЦ МП? Але ж у законі не згадується УПЦ МП, натомість він забороняє Російську православну церкву в Україні. УПЦ МП не зможе входити до структури РПЦ або будь-яким чином бути з нею афілійованою.
Ця ініціатива, спрямована на обмеження впливу релігійної організації, пов’язаної з країною-агресором, викликала неоднозначні оцінки в суспільстві та серед експертного середовища. У цій статті проаналізуємо основні аргументи «за» і «проти» цього закону та розглянемо його можливі наслідки.
Прихильники закону наголошують на необхідності захисту національної безпеки України. Багато експертів з національної безпеки вважають, що УПЦ МП може бути інструментом впливу Москви на внутрішні справи України. Зокрема, Олександр Сушко, директор Інституту Євроатлантичного співробітництва, зазначає, що «у часи війни держава повинна використовувати всі можливі засоби для захисту своєї суверенності, включно з обмеженням діяльності організацій, які мають зв’язки з агресором».
З іншого боку, критики закону наголошують на порушенні прав на свободу віросповідання. Людмила Козловська, президентка Фонду «Відкритий Діалог», застерігає від можливих міжнародних наслідків: «Заборона діяльності релігійної організації на національному рівні може стати приводом для критики України з боку міжнародних правозахисних організацій і дипломатичних структур». Деякі юристи також наголошують на потенційній неконституційності цього закону.
Однак, незважаючи на великі надії, після надання Томоса Патріархом Варфоломієм у 2019 році перейшли близько 1700 парафій, а ще близько 8000 залишилися. Це число значно перевищує деякі дрібні автокефальні церкви, зазначає Андрій Смирнов.
Більшість священиків та єпископів залишаються в УПЦ МП. Останні сумніваються у канонічності незалежної ПЦУ, вважають її предстоятеля митрополита Єпіфанія мирянином та наполягають на проведенні ще одного собору щодо створення автокефальної православної церкви в Україні замість собору 2019 року, на якому було створено ПЦУ.
Закликаючи до діалогу з УПЦ МП, ПЦУ відкидає ці умови: на її думку, Українська православна церква вже отримала все необхідне для автокефалії на соборі, який УПЦ МП проігнорувала. Це ускладнює спроби діалогу.
Однак ширяться низові зусилля, такі як Києво-Софійське братство, члени якого з різних юрисдикцій закликають розпочати діалог без попередніх умов.
Крім того, роки ворожнечі залишили глибокий слід. «Протягом 30 років ідентичність УПЦ МП була «ми не розкольники», тоді як церкви, які становлять більшу частину ПЦУ, націлювалися на «далі від Москви», — пояснює Тетяна Деркач. Усі зусилля, які УПЦ МП докладала, проповідуючи, що її конкуренти єретики, тепер зробили її заручницею: зближення культурно неприйнятне.
При цьому УПЦ МП часто демонізується. Сергій Бортник із УПЦ МП вважає, що твердження, що часто поширюються членами ПЦУ про те, що це всього лише «російська церква» і її слід ліквідувати, сприяють відчуженню двох церков. Те саме стосується й напруженості навколо переходу парафій з УПЦ МП до ПЦУ, багато з яких УПЦ МП вважає незаконними та здійснюваними силою під заступництвом місцевої влади.
За словами Кирила Говоруна, відсутність зближення між ПЦУ та УПЦ МП найпростіше пояснити егоїзмом та себелюбством обох юрисдикцій, які захищають свої корпоративні інтереси та побоюються, що їм доведеться ділити владу та майно.
«Держава не може повністю заборонити церкву, а УПЦ МП не може самостійно проголосити автокефалію. Тому їй слід розпочати переговори з ПЦУ, українською державою та Вселенським патріархатом. Альтернативи діалогу немає. Якщо таку комісію буде сформовано і діалог запущено, то рішення буде знайдено. Якщо діалогу не буде, то протистояння наростатиме, а УПЦ МП буде маргіналізована: частина піде в підпілля, частина приєднається до ПЦУ, а решта просто чекатиме на закінчення війни», — каже Андрій Смирнов.
Дехто з експертів виступають за компромісне вирішення ситуації. Олексій Гарань, професор політології в Київському університеті імені Тараса Шевченка, вважає, що «державі варто більше зосередитися на регуляції діяльності релігійних організацій, а не на їх забороні». Він пропонує запровадити більш жорсткий контроль над фінансовими потоками та діяльністю УПЦ МП, що дозволить мінімізувати загрози без порушення прав вірян.
На основі аналізу експертних думок, можна зробити висновок, що закон про заборону УПЦ МП, якщо вона не розірве остаточно зв’язки з РПЦ, є контроверсійним і має як свої переваги, так і недоліки. Якщо закон буде ухвалено, це може призвести до серйозних міжконфесійних конфліктів і викликати міжнародну критику. Однак, він також може стати інструментом у боротьбі з російським впливом на Україну. У будь-якому випадку, держава повинна зважено підходити до цього питання, враховуючи всі можливі наслідки.
Поки що перші кроки УПЦ МП щодо виходу із сірої зони, в якій вона знаходиться, обнадіюють, каже український богослов Кирило Говорун: вона тягнеться до Вселенського патріархату. Діалог та зближення з ним та ПЦУ – неминучі перші кроки. «Потім через цей діалог вони могли б обговорити, як співіснувати один з одним. Форми співіснування можуть бути різними, але, щоб їх обговорювати, спочатку потрібно почати розмовляти один з одним», – зазначає Говорун.
Соц.медіа