Христос посеред нас! І є, і буде!

Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне, – долинають до нас перші слова публічної проповіді Спасителя (Мф. 4:17). Слово «метанео», вжите в грецькому тексті Євангелія від Матфея, означає «зміцнення розуму». Але в єврейській мові, – мові, якою говорив Христос, – слово «покаяння» має дещо інше значення. Єврейське слово «шув» означає «обернутися, повернутися». Поверніться до Бога, – закликає Господь Своїх сучасників і кожного з нас. Він закликає нас не лише змінити свій розум і погляди на світ. Спаситель вимагає від нас докорінно змінити саме життя. Ми маємо усвідомити, що віддалилися від Бога, і повернутися.

Святі отці не були фахівцями в галузі топографії, але добре знали топографію людського серця. «Йордан – це образ нашого смертного роду», – пише святитель Іоанн Златоуст у своєму невеликому есе «Про річку Йордан». Йордан бере свій початок із двох джерел – Іора й Дана – і впадає в Мертве море. Що ж до роду людського, то всі ми походимо від двох начал: Адама і Єви. А внаслідок гріхопадіння все наше життя плине в мертве море гріха. «Наш образ почався від землі, – пише святитель, – і закінчився смертю; його прийняло Мертве море, глибоке, бездонне, мертва безодня. Як Мертве море для живих вод, так само й пекло для помираючих.

Море побачило і розступилося, Йордан повернув назад, – співала Церква тиждень тому, на свято Богоявлення ( Пс. 113:3). Ось до цієї радикальної зміни, до цього повернення плину нашого життя назад і закликає нас сьогодні Господь. Не лише думки, не лише почуття, – усе життя, усе існування людини відтепер має змінити напрям…

Побачивши гріх, ми повинні відступити до Бога. Побачивши смерть – повернути назад до Бога… «Спаситель, – пише святитель Іоанн Златоуст, – звільняючи наш рід від прямування до смерті, робить, що він більше не прямує до смерті, а повертається до давнього живого коріння».

Поверніться, бо наближається Царство Небесне, – закликає Христос. Третя заповідь Декалогу каже: не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно (Вих. 20:7). Тож Царство Небесне (або Царство Небес) – це благочестивий синонім виразу Царство Боже або царство Бога.

У літературі давнього й сучасного Ісусові іудаїзму цей вираз вживали рідко. Проте Сам Спаситель згадує  Царство Боже часто, вживаючи найрізноманітніші мовні звороти. З одного боку, Царство Боже – це реальність, іще не втілена в цьому житті. Нехай прийде Царство Твоє, – просимо  ми в  даній Спасителем молитві «Отче наш» ( див.: Лк. 11:2). З іншого боку, царство Боже – це реальність, уже дана людині тут і тепер. Якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів, – передає слова Христа євангеліст Лука, – то, значить, прийшло до вас Царство Боже (Лк. 11:20).

Де ж Царство Боже – в майбутньому чи в сьогоденні? Чи прийде воно наприкінці часів, коли закінчиться земна історія, і Бог творитиме все нове? Чи може, Царство Небесне вже посеред нас, як посеред нас, посеред Своєї Церкви, перебуває нині й Сам Христос?

Царство, – каже Христос, – подібне до маленького зернятка гірчиці, з якого поступово виростає величезне дерево. І воно ж подібне до закваски, здатної переквасити чи мало тіста. Не прийде Царство боже помітно, – відповідає Христос фарисеям, – і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є (Лк. 17:20-21).

ЧИТАТИ ДАЛІ