Сьогодні ми, браття, святкуємо празник Введення до храму Пресвятої Богородиці. Пресвята Діва Марія, ще зовсім малою дитиною, як Їй тільки скінчилось три роки, проведена була своїми родителями до храму Божого, і в домі Господнім виховувалась до 14 років, і виховалась в такій святості і чистоті, що стала достойна, щоб стати матір’ю Господа нашого Ісуса Христа. Храм Господній в Єрусалимі — це в ті часи був той єдиний захист на світі, де Діва Марія була близька до Бога більше ніж самі вищі янголи — херувими і серафими, служила Йому в його домі; де Діва Марія схоронила себе в такій чистоті і непорочності, що християни завжди величають Її такими словами похвали: «Достойно є і це є істина славити Тебе Богородицю, завжди хвальною і пренепорочною і Матір’ю Бога нашого; чеснішу ніж Херувими, і без порівняння славнішу ніж Серафими». І всієї надзвичайної висоти своєї душі, чистоти свого тіла, Діва Марія досягла своїм вихованням в домі Божому. Через те і ми урочисто святкуємо це свято Введення Пресв. Богородиці до храму, і з цього свята починаємо співати пісні в честь Різдва Христового.

Дорогі браття! Христос — Бог і Спаситель наш, — зволив, що Пречиста Мати Його виховувалась під захистом дому Божого, але сам Він, як жив на землі, ніякого захисту ніде не мав. Він казав за Себе: «Лисиці мають нори, і птиці небесні гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити». Чому ж не мав захисту собі на землі Христос Спаситель, котрий є Цар неба і землі? Через те, що Він захотів притулком для себе зробити душу кожного християнина. Не нас у свій захист Христос запрошує, а в нас, — в нашій душі, в душі кожного християнина, — приготовляє собі захист, щоб зробити небо, зробити рай в нашій душі, і Отця свого до нас піднести від землі до неба. «Ось Я стою, каже Спаситель, під дверима серця чоловіка і стукаю, і коли хто почує Мій голос і відчинить двері, то ввійду до нього і вечерятиму з ним і він зі Мною» (Апок. 3, 20). «Коли хто любить Мене, слово Моє хоронитиме, і Отець мій любитиме його, і до нього прийдемо і захист в ньому собі зробимо» (Ів. 14).

І не тільки у душі християнина Христос хоче собі мати захист; Він з великою охотою входить і в дім християнина, як Його запросять. От і сьогодні ми чули зі св. Євангелії, як Спаситель одного часу прийшов у одне село, і одна жінка, що звалась Марта, прийняла Його в свій дім. У неї була сестра Марія; вона сиділа коло ніг Христа і слухала Його слова. Марта ж дуже клопоталась, щоб краще прийняти Христа, і сказала: «Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя одну мене зоставила услугувати Тобі? Скажи, нехай мені поможе». Господь сказав їй: «Марто, Марто, ти журишся та побиваєшся про многе, а одного тільки треба; Марія ж добру частину вибрала, що не відбереться від неї». Господь дуже любив цих добрих жінок, що прийняли Його в свій дім; любив і клопотливу Марту, і сердешну Марію, що вибрала собі найкращу частину — слухати слово Боже, і одного часу навіть воскресив з мертвих їх брата Лазаря.

Де ж ми, браття-християни, дамо захист нашому Спасителеві, нашому Учителеві і Господу? Дамо Йому, браття захист перш-за-все в своїй душі; будемо любити Христа, сповняти слово Його; чистоту серця хоронити, від гріхів берегтися, і Господь милосердний і нашу душу зробить своїм захистом, подасть спокій і спасіння душі нашій.

Дамо, браття, захист Спасителеві нашому і в наших домах, в наших сім’ях, як приймали Його Марта і Марія. Нехай буде в домах, в родинах наших спокій, мир, любов поміж собою, страх Божий, готовість до послуги Спасителеві своїм добром, до слухання Його слова, Господь тоді і в наші домівки, в наші сімейства завітає. А в якому домі, в якому сімействі буде присутній Христос, хіба може там бути яке лихо, яка негода.

Дорогі брати українці! Зараз будується загальний дім для всього українського народу, — будується свята наша Українська Церква. В ній найкраще буде виховуватись наш рідний український народ; в своїй церкві він буде єднатись у свою рідну сім’ю, в своє братерство у Христі. Досі український нарід не мав своєї рідної церкви; його тримали в чужій хаті, за чужою послугою. І от тепер провадиться велике свято скрізь, де живе український народ, — свято введення нашого народу в рідну церкву, щоб тут у рідній церкві він набував собі найкраще виховання, щоб єднався в ній з Богом і Христом Спасителем, щоб підносився до янголів небесних. А разом з тим у цю свою домівку, в свою рідну церкву, ми, як ті Марта та Марія, приймаємо й Христа Спасителя.

Будемо ж Йому служити великою послугою, жертвуючи Йому від своїх земних благ, як та Марта; оберемо ж і благу частину, — будемо слухати Його слова в нашій рідній мові, як та Марія. А Пресвята Діва Марія, що в храмі святому одержала виховання, нехай буде постійним гостем і в нашій церкві українській, нехай буде нашою Матір’ю в ній.

Входьмо ж, любі брати і сестри українці, входьмо в нашу святу рідну церкву; не лякаймось, не вагаймось, бо тільки в ній ми найдемо свою рідну домівку; тільки в ній нас зустріне і як рідних дітей привітає Мати роду християнського — Пресвята Діва Марія. Тільки тут, в нашій рідній церкві, задовольнить нас Своїм божественним словом, у нашій рідній мові, Христос Спаситель наш, що сказав: «Щасливі ті, що слухають слово Боже і додержують його». — Амінь!

З Ювілейного видання до 90-ї річниці утворення УАПЦ
“Проповіді Митрополита Василя Липківського до Українського Народу”