Проповідь Митрополита Василя Липківського на свято Водохреща

Браття!

Ми святкуємо сьогодні величну й дуже важливу для спасіння людей подію з земного життя Христа Спасителя нашого — Хрещення Його від Іоана в водах Йорданських. До цієї події найближче стосуються й ті слова св. ап. Павла з його послання до свого учня Тита, що їх ми чули сьогодні. «Явилась благодать Божа, що спасає всіх людей», пише ап. Павло. Хрещення Спасителя в Йордані це є дійсно перше відкриття цієї благодати. Тому й св. єв. Марко власне і вважає проповідь Івана Предтечі і хрещення ним Христа за початок євангелії (Мар. 1, 1). і сам Іоан Предтеча хрещення Христа в ріці Йордані вважає явлінням Його Ізраїлеві (Іоан, 1, 31).

Отже коли народження Христа на землі було радістю неба, то хрещення Його в Йордані було явлінням великої благодати Його на землі, і ап. Павло словами «явилась благодать Божа, що спасає всіх людей» свідчить перш за все про свято Водохреща.

Яка ж благодать Божа явилась в хрещенні Христа? Перш за все це благодать всесвітня, що має силу спасати всіх людей, усі народи, що як повітря землю, так обгортає вона всіх людей і кожного зокрема. По друге, це благодать, що просвіщає людей, дає їм найкращу науку про те, «щоб відцуравшись нечестя і мирських похотів, розумно і праведно і побожно жили ми в нинішньому віці». Як проміння сонця, вона проймає всі темні закутки світу і кожної душі зокрема і всьому дає світло й життя. По третє, ця благодать «явилась не за діла праведні, що ми їх зробили», а єдино з любови Божої до людей». Зі своєї ласки Бог спас нас через купіль нового народження, цебто хрещення в воді і оновлення Духом Святим, що Його щедро вилив на нас через Ісуса Христа, Спасителя нашого» і вперше явив у вигляді голуба підчас хрещення Його.

Для чого ж Бог послав цю велику благодать через Христа Сина свого? Для чого Христос сам себе віддав за нас? Для того, щоб і в цьому житті «звільнити нас від усякого беззаконня й очистити собі людей вибраних, ревнителів добрих діл», щоб виховати в нас надію й на майбутнє щасливе життя в час явління слави, цебто в 2-ге пришестя великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, «щоб оправдавшись благодаттю Його, зробились ми по надії наслідниками життя вічного».

Отже як сонце, зійшовши після темної ночі зразу Й освітлює все й огріває й відживляє, всьому живому дає ріст, квіти, овоч і всі кращі надії і сподівання, так і Христос, з’явившись і хрестившись на Йордані, зразу вилив на людей всі пожиточні для них дари Божі, своє світло, своє тепло, своє життя, і ця благодать в хрещенні подається кожному чоловікові. Запевне інакше сонце світить і гріє в теплих краях, іначе в холодних, іначе літом, іначе зимою, але сила його завжди одна — світло і тепло, а як засвоїти Сонце правди — Христа, це залежить від душі людини, від її віри. Лише тут — в душі, — для благодати Божої тепла чи холодна країна, зима чи літо.

Хрещення Христа Спасителя в водах Йорданських і хрещення в ім’я Христове для всіх людей і народів стало однаково купіллю нового духовного народження від Христа і очищення від гріхів, для всіх відкрило небо і вхід у нього, для всіх звело з неба дари Св. Духа, аби тільки щирою вірою і життям по вірі кожний хрещений засвоїв собі всі плоди хрещення. От чому сам Христос сказав: «Хто матиме віру й охреститься, спасений буде» (Мрк. 16, 15).

Але я тут мушу пригадати ті обмеження всесвітности благодати хрещення, що його намагались накинути тайні хрещення керівники церков ще з давніх часів. В боротьбі зі своїми єретиками кожна церква присвоювала лише собі благодать хрещення, а у всіх інших цієї благодаті не визнавала. На цій підставі в давніх церквах дуже було поширене перехрещування. Коли переходив християнин від церкви, що визнавалась єретичною, його обов’язково перехрещували. Цим безперечно всесвіт-ність тайни хрещення надто обмежувалась. Наче Сонце Правди — Христос раз зійшовши над світом не всім світить, не всіх гріє і дає життя, а треба, щоб у друге, втретє сходило?!

Цю недоречність усунув лише 2-ий всесвітній собор, що вніс в символ віри таку сповідь: «Визнаю єдине хрещення задля відпущення гріхів», тобто, що цілком досить одного хрещення для одержання всіх дарів його благодати, щоб почати нове життя у Христі з надією на воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Отже хрещення, як духовне народження на вічне життя, може відбутись над людиною тільки один раз. Перехрещення є профанація благодати хрещення.

Неправдиво роблять і так зв. бабтисти, що не визнають хрещення дітей тому, що діти ще не можуть свідомо поставитись до цієї тайни і тому перехрещують дорослих. Але проти них свідчить і ап. Павло, коли каже, що не за діла праведні, що ми їх зробили, а з своєї ласки й чоло-віколюбства Бог народжує нас в купелі хрещення і поновляє нас дарами Св. Духа. З цього ж чоловіколюбства Бог не позбавляє й дітей своєї благодати.

Велике зневаження благодати хрещення буває і тоді, коли більшої ваги надають формі хрещення, ніж вірі хресника. В цьому відношенні особливо далеко зайшла римо-католицька церква та її схолястика, яка видумала науку т. зв. «опера операта», тобто, що форма таїнства механічно, сама собою зводить благодать. На цій підставі католики кажуть, що коли над жидом, чи іншим невірним насильно виконати форму хрещення, він уже є хрещений, прийняв у себе благодать хрещення, хоч би і як цього не хотів. Як багато історія католицької церкви дає прикладів, коли цілі народи під загрозою смерти примушувано до хрещення з великим насильством над ними, їм накидалась благодать хрещення, ніби якась невільнича нахаба, від якої вони при першій змозі відмовлялись.

На таке знущання людей над благодаттю хрещення ми можемо відповісти лише словами Христа: «Дух Божий дише де хоче» (Іоан, 3, 8) а не там, де Його примушує дихати часом зла воля людська. Запевне має своє значення і форма хрещення. Це визнав і 2-ий всесвітній собор, що умовою дійсности хрещення визнав погруження хресника три рази в воді з призиванням слів «В ім’я Отця і Сина і Св. Духа», але воля Духа Св. в хрещенні визнається найбільш вільною від усяких умов, і коли навіть баба-повитуха покропить тричі вмираючу дитину, це вважається дійсним хрещенням.

Зневаження благодати хрещення є і в тому, коли хрещенню надають більш юридичного, ніж благодатного значення, вважають, що чоловік хрещенням приєднується не до Христа, а до тої, чи іншої церкви, чином якої його охрещено і в якій його записано; надають більшого значення метриці хрещення, ніж благодати його. Тут ми повинні пригадати химерне твердження римо-католицьких юристів, ніби український народ мусить належати до католицької церкви, бо за кн. Володимира він був охрещений в Києві на католицьку віру, тому, що в той час в 9-ому віці ще не було поділення церков, а була одна церква католицька (всесвітня) до якої належали і Візантія і Рим.

Але це навіть не чесна юридична, а безсоромна єзуїтська схолястика. Запевне український народ охрестився на тодішню католицьку, тобто всесвітню християнську віру, але не на католицьку в сучасному розумінні, а тодішньому, коли католицтво по визнанню було православним. (З назвою «католик» в церкві сталось подібно, як з назвою «руський», яку то назву засвоїли сильніші москалі, а українці мусіли цю назву залишити, а держати тільки назву «український»). Але при чому тут римський папа і чому він записує нас до своєї метрики? Адже благодать хрещення всесвітня, вона одна для всіх людей і народів, а належність народа, чи й окремого чоловіка до тої чи іншої церкви залежить уже від нього самого, від того, як він використовує благодать хрещення для свого життя і спасення, від кого він навчається віри і життя, кого обрав собі за вчителя, з ким сполучається життям.

А в цьому жадного сумніву бути не може, що наш народ завжди почував себе належним до церкви східньої, з нею завжди був сполучений життям, а після поділення церков ввесь час тримався єдности з Візантією, а не з Римом, і коли римський папа і його прислужники облудно записали нас до своєї метрики, то це для нас зовсім байдуже; ми віруєм в благодать хрещення, а не в форму, чи метрику.

Але, браття, зараз такі церковні питання мало кого цікавлять. Нова безвірницька інтеліґенція тепер підкопується під самі підвалини християнства. Кажуть: що то за хрещення в християнстві? Для чого воно? Та це ж є темне марновірство, якесь пусте чарівництво, волшеб-ство. Як та баба-шептуха своїми шепотами та бризканням водою ніби вигонить хворість з людини, така ж сама темрява й християнське хрещення. Ми не будемо зараз відповідати на ці безглузді вигадки, скажемо тільки, що для безвірника є чарівництво, пусте марновірство, те для вірного «велика благочестя тайна», як каже ап. Павло (1 Тим., 3, 16). Що для безвірника темрява, те для вірного світло велике. Тому й хрещення називається звичайно «просвічення», про окремого чоловіка, чи цілий нарід звичайно кажуть: він просвітився хрещенням. І не осліпило, а просвітило св. хрещення і наш народ рідний, і цим світлом він живе і буде жити, поки темрява безвірства його не покриє на його загибель.

Браття! Христос і себе віддав на хрещення і кожному чоловікові заповів хрещення з тою найвищою метою, каже ап. Павло, що «Він полюбив церкву і Себе віддав за неї, щоб освятити купіллю води, згідно свому слову, щоб поставити її перед Собою славною церквою, що не має плями або хиби, або чого такого, а щоб була свята і непорочна» (Єф. 5, 27). От на це головну увагу мусимо звернути і ми всі хрещені, щоб і наша церква українська гідна була любови Христової, щоб вона була свята і непорочна.

Безумовно, чимало хибного й негативного бувало в житті кожної церкви, але то були хиби і пороки окремих діячів церкви, але церква в цілому, церква, як тіло Христове, ми віримо, залишається свята і непорочна, бо за неї Христос віддав себе, виконав усяку правду, хрещення в воді, хрещення і в власній крові. От ця наша віра, що ми грішні хрещенням у Христа сполучені з святою і непорочною церквою в цілому, а не з окремими її керівниками, що не є вільними від плям і хиб, надає найвищого світла і найпевнішої надії і всім нам і найбільше спонукує нас радісно святкувати й Христове хрещення за нас в ріці Йордані.

Амінь!

З Ювілейного видання до 90-ї річниці утворення УАПЦ “

Проповіді Митрополита Василя Липківського до Українського Народу”