29 січня – річниця бою під Крутами. Загін, що складався із близько чотирьохстах київських студентів та козаків, зупинив наступ чотиритисячного підрозділу і дав змогу українській делегації підписати Брест-Литовський мирний договір із Німеччиною, Австрією, Туреччиною та Болгарією. Це була перша мирна угода в Першій світовій війні. 27 студентів потрапили в полон до супротивника і були страчені. Юнаків поховали поблизу Аскольдової могили.

Згадаємо слова Блаженнішого Митрополита Мефодія, які він промовив у останньому в своєму житті Великодньому посланні в 2014 році, згадуючи про трагедію під Крутами: «Хто забуває свою історію, той приречений на її повторення».

Блаженніший в посланні сказав: «І завжди в таких випадках молодь, яка переповнена любов’ю і до свого Києва, до жителів Києва і до всієї України приносить на вівтар саме дороге що в неї є – своє життя. Там, під Крутами, ці майже беззбройні хлопці повстали проти переважаючих сил червоних військ. Їх всіх по-звірячому знищили. Їх розстрілювали впритул, кололи багнетами, рубали шаблями…

Коли Київ вчергове визволили, то рідні, друзі отримали можливість по-християнські поховати героїв Крут. Але впізнати їх було неможливо: розпухлі, замерзлі від морозу, вони були схожі один на одного. Їх всіх повантажили на підводи і ця жалобна хода направилась до Києва. По всій дорозі, в кожнім селі і містечку люди оточували ці підводи із тілами мучеників, молились і плакали. З тих пір до нас дійшло одне свідчення, а можливо й легенда. Одна матір впізнала свого сина, перенесла до рідної домівки, омила тіло, зняла окривавлену сорочку і вдягнула білу чисту вишиванку, а сама сіла коло домовини із тілом своєї кровинки і задумалась. Перед її поглядом проходило життя її сина. Ніби в забутті вона раптом як наяву побачила свого сина, який звернувся до неї: «Мамо, віддай мені мою окривавлену сорочку – я хочу в День Судний свідчити перед Господом, як нас вбивали і про те, що ми безмежно любили свій народ, свою землю, яку Бог дарував нам. Прийде час і про нинішніх героїв народ буде складати легенди».