Перед Різдвом Христовим Предстоятель ПЦУ наголосив: Бог діє в історії й нині, навіть коли зло здається сильним.

Родовід Спасителя як доказ вірності Божих обітниць

У двадцять восьму неділю після П’ятидесятниці, напередодні Різдва Христового, у кафедральному Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі пролунало слово, яке торкнулося не лише церковного календаря, а самої глибини людського буття. У своїй проповіді Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній звернув увагу вірних на євангельський родовід Спасителя — текст, який часто сприймають як формальний перелік імен, але який насправді відкриває перед нами сенс історії, відповідальність людини та дію Божого промислу.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Родовід Ісуса Христа — це не просто пам’ять про минуле. Це нагадування про те, що жодна людина не існує сама по собі. Кожен із нас є частиною великої історичної тканини, у якій переплітаються покоління, долі, падіння і піднесення. За словами Предстоятеля, сучасний світ дедалі частіше втрачає це усвідомлення: людина замикається у власному «тепер», у власних інтересах і страхах, забуваючи про коріння і про відповідальність перед майбутнім.

Євангельський родовід Спасителя відкриває парадокс Божої дії в історії: у ньому поруч стоять праведники і грішники, царі й прості люди, сильні й слабкі. Але всі вони, незалежно від власних помилок чи чеснот, стають учасниками великого Божого задуму. Через їхню людську свободу, через їхні рішення — інколи світлі, інколи трагічні — Господь поступово наближає сповнення Своєї обітниці.

Цей погляд особливо важливий для нашого часу, коли Україна проходить через війну, втрати й невизначеність. Проповідь Митрополита Епіфанія нагадує: як довго б не тривало очікування Божої справедливості, вона неодмінно здійсниться. Так само, як від Адама до Різдва Христового минули тисячоліття, але обіцяний Месія прийшов, так само настане й час остаточного торжества добра, воскресіння і правди.

Особливий акцент Предстоятель зробив на реальності Боговтілення. Різдво Христове — не символ і не міф, а реальна подія історії, у якій Син Божий істинно став Сином Людським. Він увійшов у людський родовід, у нашу історію, у наш біль і надії, щоб надати їм вічного сенсу. Саме тому християнство — це не втеча від історії, а її преображення.

У світлі цього слова Різдво постає не лише святом, а викликом. Воно кличе нас оновити віру, побачити дію Божого промислу не лише в минулому, а й у сьогоденні. Навіть тоді, коли зло здається сильним і агресивним, християнин покликаний пам’ятати: ми не самотні на своєму історичному шляху. Завдяки Різдву Христовому Бог перебуває серед нас і з нами — у храмі, у випробуваннях, у боротьбі за правду і життя.

Саме з таким усвідомленням Церква входить у передріздвяні дні — не зі страхом, а з надією, не з розгубленістю, а з вірою в те, що історія людства, як і історія кожної окремої людини, перебуває в руках Божих.

Джерело: Українська Православна Церква/Православна Церква України