У наших селах цього дня не було гучних свят, але щира молитва за Україну лунала в кожній хаті. Була відправа, свічка й тиша під фотографіями з рушниками.

24 серпня 2026 року Україна відзначила 35-ту річницю відновлення незалежності. Свято прийшло на дванадцятий рік війни й на п’ятий рік повномасштабного вторгнення.

У Соборі святої Софії Київської цього дня звершився міжконфесійний захід «Молитва за Україну». Його традиційно проводить Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій.

У молитві взяв участь Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Предстоятеля супроводжували митрополит Білоцерківський Євстратій та архієпископ Вишгородський Агапіт.

На зібранні був присутній Президент України Володимир Зеленський із дружиною Оленою. Молилися також очільники й представники релігійних спільнот України.

На початку заходу Митрополит Епіфаній виголосив молитву. Завершилася подія духовним гімном України — «Боже Великий, Єдиний».

Спільна молитва за Україну — від Софії до найменшого села

Всеукраїнська Рада Церков просила молитися 24 серпня в кожному храмі. Або в найближчий до цієї дати богослужбовий день.

Тож молитва звучала не тільки під київськими склепіннями. Вона звучала й у наших сільських церквах, де хор — це кілька жінок на криласі.

Тернопільщина знає ціну такій молитві. У кожному селі є двір, куди більше не повернеться син, чоловік або батько.

Ми приходимо до храму не тому, що так заведено. Ми приходимо, бо більше нікуди нести цей тягар.

І Господь чує однаково — і в мозаїчній Софії, і в дерев’яній церкві над ставком.

За наших воїнів і за тих, хто чекає

Найтяжче в цій війні тим, хто чекає. Матері, дружини й діти живуть між надією та страхом перед кожним дзвінком.

Наші воїни тримають фронт далеко від рідних сіл. Але думкою вони щодня вдома — біля порога, біля криниці, біля дітей.

У наших храмах щонеділі підносять молитву за воїнів. І окремо — за спокій душ полеглих оборонців України.

На тернопільських кладовищах побільшало синьо-жовтих прапорів. Кожен із них — це чиясь обірвана родинна історія.

Церква не поверне того, кого забрала війна. Але вона може не залишити родину саму з її горем.

Прийдіть до цих родин. Не з порожніми словами, а просто побудьте поруч.

Про що просив цього дня цілий світ

Звернення про Всесвітню молитву за Україну Рада Церков ухвалила 7 серпня 2026 року в Києві.

До молитви запросили вірян у всьому світі. Звернення надіслали також Всесвітній раді Церков і Папі Римському Леву XIV.

У документі згадано наш біль — окупацію, депортацію дітей, зруйновані міста й села, переслідування вірян.

Молитва мала чотири наміри. Перший — щоб війна і страждання нарешті припинилися.

Ще один — щоб мир був справедливим і тривалим. Заснованим на правді, а не на поступках агресорові.

Четвертий намір — відновлення правди, свободи та людської гідності на всій українській землі.

Незалежність, яку в нас не питали

Для наших людей незалежність ніколи не була словом із підручника. Це земля, мова, храм і право самим вирішувати свою долю.

Наші прадіди платили за це висилками й таборами. Наші сини платять сьогодні.

Тридцять п’ята річниця Незалежності минула тихо. Найважливішим для багатьох стала саме молитва.

Не забудьмо її завтра. Помолімося за воїнів, за їхні родини, за полеглих і за мир для України.