На прохання командування корпусу «Азов» Предстоятель ПЦУ благословив проведення у Києво-Печерській лаврі особливої молитви за українських військовополонених.

Зустріч у Свято-Михайлівському монастирі стала знаком єдності української Церкви, війська та народу

7 травня 2026 року у резиденції при Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі відбулася подія, яка стала ще одним свідченням єдності українського війська та Церкви у час великої війни. Блаженнійший Епіфаній прийняв заступника командира корпусу «Азов» полковника Святослава Паламара, а також представників військового духовенства та Національної гвардії України.

Підтримати молитву

У зустрічі взяли участь заступник голови Синодального управління військового духовенства з питань взаємодії з НГУ протоієрей Іван Михайлишин, начальник служби військового капеланства корпусу «Азов» протоієрей Микола Візер та начальник відділу військового капеланства Головного управління НГУ полковник Олександр Іздебський.

Під час спілкування сторони говорили не лише про виклики війни, але й про особливу місію Церкви у час національного випробування. Йшлося про духовну підтримку військових, служіння капеланів на передовій та необхідність протидії російському впливу через церковні структури, які роками використовувалися як інструмент ідеологічного тиску на українське суспільство.

Окремою і особливо болючою темою стали українські військовополонені. Сьогодні тисячі родин живуть між надією і невідомістю, чекаючи повернення своїх синів, чоловіків та батьків із російського полону. Саме тому під час зустрічі було наголошено: українське суспільство не має права забувати про тих, хто перебуває у ворожому ув’язненні.

На прохання командирів корпусу «Азов» Блаженнійший Митрополит Епіфаній благословив провести 17 травня у Києво-Печерській лаврі особливу молитву за полонених захисників України.

Це рішення має не лише духовне, але й глибоке символічне значення. У стінах древньої Лаври, яка століттями була серцем українського православ’я, пролунає молитва за тих, хто нині проходить через одне з найважчих випробувань — полон. Для багатьох родин це стане знаком того, що їхній біль розділяє вся Церква і вся країна.

Сьогодні українське військо та українська Церква дедалі більше об’єднуються навколо головного — захисту людини, її гідності, свободи і права жити на своїй землі. І коли у Лаврі молитимуться за полонених воїнів, це буде не лише церковне богослужіння. Це буде голос України, яка не залишає своїх.

Джерело: Українська Православна Церква/Православна Церква України