Аналіз спроб обійти визнання кліру ПЦУ без реального церковного спілкування.

Чому напіввизнання не веде до єдності

Митрополит Білоцерківський Євстратій (Зоря): визнання чи невизнання – про справжній вимір єдності українського православ’я

При величезній різноманітності аргументів у дискусіях щодо подальшого формату існувнная парафій юрисдикції МП в Україні, голова капеланської місії ПЦУ у Варшаві отець Serhii Sirenko в своїх коментарях поставив цілком слушний акцент: все зводиться до визнання/невизнання кліром юрисдикції МП в Україні хіротоній кліриків, які походять з УАПЦ/УПЦ КП. При чому йдеться про простий індикатор визнання: спільна літургія.

У багатьох дискусіях про майбутнє парафій колишньої юрисдикції Московського Патріархату в Україні звучать різні аргументи — юридичні, історичні, політичні, емоційні. Але за всією цією багатослівністю часто губиться головне. Насправді питання зводиться до одного простого, але принципового індикатора: визнання або невизнання хіротоній кліру, який походить з Української Автокефальної Православної Церкви та Української Православної Церкви Київського Патріархату.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Цей індикатор не теоретичний і не декларативний. Він має дуже конкретну форму — спільну літургію.

У православній традиції співслужіння є не просто жестом ввічливості чи адміністративної домовленості. Це євхаристійне свідчення того, що ми визнаємо сан одне одного, визнаємо дійсність хіротоній і перебуваємо в реальному церковному спілкуванні.

Варто нагадати очевидне: спільна літургія можлива навіть без повного визнання статусу юрисдикції. Вселенський Патріархат та більшість Помісних Церков, наприклад, досі не визнають автокефалію Православної Церкви в Америці чи Македонської Церкви — але при цьому співслужать з їхніми ієрархами. Тобто визнання сану не тотожне визнанню адміністративного статусу.

Саме тому твердження, що співслужіння з кліром ПЦУ «неможливе з канонічних причин», не витримує жодної серйозної перевірки. Якщо сан визнається — співслужіння можливе. Якщо співслужіння принципово відкидається — це означає невизнання хіротоній, незалежно від усіх дипломатичних формулювань.

На жаль, ми бачимо наполегливі спроби окремих представників кліру МП в Україні — а також їхніх союзників поза межами нашої держави — просунути модель, яка дозволила би формально вийти з-під омофору Російської Православної Церкви, але зберегти внутрішню відмову визнавати клір ПЦУ. Іншими словами — вийти з МП, але не вийти з ментальності МП.

Тим часом ті, хто справді визнає рішення Вселенського Патріархату жовтня 2018 року щодо канонічного статусу кліру УАПЦ та УПЦ КП, і хто справді хоче єдності, вже сьогодні мають цілком реальні й канонічно бездоганні можливості.

Це або входження до звичайної єпархіальної структури Православної Церкви України, або ж єднання у форматі ставропігій Предстоятеля ПЦУ, включно зі ставропігійними благочиннями. Цей механізм не лише повністю відповідає Томосу про автокефалію, але й максимально зберігає внутрішню автономію громад — у традиції, стилі служіння та внутрішньому устрої. І водночас — що принципово — забезпечує повноцінне євхаристійне спілкування.

Натомість будь-які моделі, які уникають співслужіння з кліром ПЦУ, не є шляхом до єдності. Це шлях до консервації розділення під новими назвами.

Мені відомі — на жаль — поодинокі, але промовисті приклади, коли священнослужителі, які формально вийшли з МП і опинилися під юрисдикцією Вселенського Патріархату за кордоном, публічно заявляють про невизнання кліру ПЦУ та відмову від співслужіння. Це ще раз підтверджує: проблема не завжди в юрисдикції — часто вона в свідомості.

Подолання упереджень — процес непростий. Але без двох базових кроків у нашому українському контексті не може бути жодного серйозного руху вперед. Перший — чітке визнання рішень Вселенського Патріархату жовтня 2018 року щодо канонічного стану кліру, який походить з УАПЦ та УПЦ КП. Другий — реальне співслужіння з кліром Православної Церкви України.

Без цього всі розмови про єдність залишаються або демагогією, або — що гірше — прикриттям деструктивних намірів. Єдність не будується на напіввизнанні. Вона будується на Євхаристії.

ДЖЕРЕЛО