Митрополит Переяславський і Вишневський ПЦУ, Олександр, в інтерв’ю для порталу “Телеграф” обговорює перехід на новий календар, долю Києво-Печерської лаври та складну ситуацію в українському православ’ї. Він пояснює, що рішення про перехід на новий календар прийняте, але деякі парафії можуть залишатися при старому календарі до тих пір, поки не зроблять власний вибір. Митрополит також розповідає про вплив російської агресії на релігійне життя в Україні та співіснування двох церков.

Митрополит Олександр розповідає про календарну реформу та духовну ситуацію в Україні

Після широкомасштабного вторгнення російських військ релігійне життя в Україні опинилося в епіцентрі суспільної уваги. Адже, окрім гармат і військ, ворог активно використовує псевдохристиянські наративи, виправдовуючи агресивну війну. І все це на тлі непростої ситуації в українському православ’ї, коли в країні паралельно існують дві церкви.

Якою буде доля Києво-Печерської лаври, як УПЦ (МП) тримає зв’язок з Москвою і чому кайдани духовної залежності не вдалося розірвати за 30 років, на ці та інші питання в інтерв’ю “Телеграфу відповів митрополит Переяславський і Вишневський ПЦУ Олександр.

— На Архієрейському Соборі 24 травня ПЦУ затвердила перехід на новий календар. Та попереду ще Помісний Собор в липні. Він також має ухвалити аналогічне рішення, чи це формальність і з 1 вересня перехід на новий календар в будь-якому разі відбудеться?

— Це не формальність. Архієрейським Собором було прийнято рішення про перехід на новоюліанський календар, але з умовою, що та частина православних вірян, яка бажає використовувати “старий” календар, вони зможуть його дотримуватися. Відповідно два календарі будуть співіснувати паралельно, доки ті парафії, що з 1 вересня не перейдуть на новоюліанський календар, врешті не зроблять це, адже покоління змінюються і ставлення до календарної реформи, я думаю, буде змінюватися. Але новоюліанським календарем користуються ті православні церкви, які визнають автокефалію ПЦУ: Константинопольська, Кіпрська, Елладська церква. Тобто наші друзі, які багато років живуть за новим календарем, який є більш точним, аніж той, що був раніше.

Помісний Собор у липні також має прийняти і затвердити цю календарну реформу вже на загальноцерковному рівні, як вища інстанція управління ПЦУ.

— А чому не всі парафії ПЦУ приймають цю реформу і не хочуть переходити на новий календар?

— Розумієте, є певна сакральність для старшого покоління, якому важко, щоб відбувалися якісь зміни. Не треба забувати, що багато років, а то й декілька століть, церковний календар старого стилю був формою самоідентифікації православних українців, оскільки в західних регіонах поширювалася латинізація. І православність асоціювалася з юліанським календарем – старим стилем. Та на сьогодні діаметрально протилежна ситуація – дотримання старого календаря – говорить про приналежність до російської культури.

Крім того, одним із чинників того, чому ця реформа вже давно назріла, можна назвати той факт, що через війну близько 8 мільйонів українців виїхали до Європи, а там користуються або новоюліанським, або григоріанським календарем. І вихідні дні, на те ж Різдво, пов’язані саме з новоюліанським календарем, який фактично збігається з григоріанським. Можливість взяти відпустку, піти в храм помолитися саме у вихідний день, не суперечитиме віднині духовній традиції ПЦУ.

— Владика Епіфаній недавно казав, що до ПЦУ будуть приймати не всіх священнослужителів УПЦ (МП), а тільки тих, хто пройшов перевірку на зв’язки з Кремлем. Яка саме перевірка буде?

— Перевіряти, звісно ж, буде не церква, а відповідні органи, які вже мають результати таких перевірок, або ще проводять їх.

— Ну тобто Павло Лебідь перевірку не пройшов би?

— Павло Лебідь (митрополит Вишгородський і Чорнобильський, вікарій Київської митрополії та намісник Успенської Києво-Печерської лаври — Ред.) дуже специфічна персона, я знаю його дуже багато років. Про нього не можна сказати, що він не любить Україну. Просто це “продукт” радянського священника, вихідця з 70-80 років минулого сторіччя. Це така махрова “брєжнєвщіна”.

— Знаєте багато років. Тоді скажіть, а він і в житті такий, як ми бачили в сюжетах новин, чи тільки коли камери вмикаються?

— Це театр одного актора. Він створює навколо себе скандальну атмосферу, а його коник – протиставлення своєї думки, думці загальній, або думці здорового глузду. Тим паче, діабет дає про себе знати, а все в організмі людини пов’язано – здоров’я фізичне відображається на поведінці.

— В УПЦ (МП) заперечують будь-які зв’язки з москвою, з РПЦ. Більш того, кажуть що цих зв’язків не було навіть 10 років тому. Та все ж таки, коли ви були в УПЦ, як москва керувала українською церквою і нав’язувала свою волю? Як це виглядало на практиці?

— Дякуючи митрополиту Володимиру (Сабодану. — Ред.), який поступово домагався незалежності церкви, москва не керувала. Крім того, було досить поважне ставлення покійного патріарха Олексія до митрополита Володимира і навіть поведінка Кирила, коли його обрали патріархом, була досить лояльна. Хоча митрополит Володимир після візиту Кирила сказав, що помилилися ми з тим, що проголосували за Кирила на Соборі, оскільки владика Климент Капалін (конкурував з Кирилом на Соборі 2009 року за патріарший престол. – Ред.) не втручався би в українські справи, оскільки зосереджений більше на духовному житті, а Кирило – функціонер, менеджер, що став підпоркою путінського режиму.

— Однак митрополит Володимир за статутом був же членом Синоду РПЦ. На Синоді йому ж давали вказівки?

— Фактично УПЦ за часів митрополита Володимира розвивалася самостійно і поступово йшла до своєї незалежності. Був прийнятий статут 2007 року і свої права ми брали собі самі. І це не було на радість Москви, оскільки патріарх Олексій на Соборі в Москві ще казав, що в Україні якісь статути приймають без нашого благословення. Тобто це викликало дуже сильне роздратування в Москві. А останніми роками митрополит Володимир перестав їздити на синоди РПЦ і це було показово. Частково це було і через хворобу, але він просто не хотів там бути.

— Новий предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій змінив цю політику?

— Онуфрій – вихованець Троїце-Сергієвої лаври (російський монастир в Московській області. – Ред.) і він дуже покірний і послушний керівництву. Для нього російська церква це завжди було щось таке могутнє. Саме в цьому треба бачити основні мотиви, які керують Онуфрієм – усталеність традицій, недоторканість передання, яке інколи може протирічити навіть Євангеліє.

— Ви кажете, що митрополит Володимир домагався незалежності УПЦ. В чому це виражалося і як Москва заважала?

— 2008 року, коли планувалися святкування з нагоди Хрещення Русі, готувалися до приїзду патріарха Варфоломія і патріарха Олексія. Тоді прямо на розширене засідання Синоду УПЦ приїхав Кирило, який в той час очолював відділ зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату і безпосередньо впливав на хід цього Синоду.

Тоді була ініціатива митрополита Володимира, але її, як то кажуть, забазікали. Що це за ініціатива: був підготовлений документ про те, щоб права широкої автономії УПЦ, викладені в грамоті патріарха Олексія (йдеться про грамоту Олексія ІІ, патріарха Московського і всієї Русі митрополиту Київському і всієї України Філарету від 27.10.1990. — Ред.), були наповнені реальним змістом. Ми просили, щоб був наданий статус автономії, а не тільки права. Щоб УПЦ 2008 року стала повноцінною автономною церквою, такою як Китайська церква, церква в Японії. Але цього не сталося. Тому зараз УПЦ — це сукупність єпархій РПЦ на території держави Україна. З правами широкої автономії, але без автономії. Тобто права є, а паспорта нема. Крім того, грамота взагалі була іменною і давалася виключно патріарху Філарету.

— Тобто, коли в УПЦ кажуть, що грамота Олексія — це їхній “томос”, про незалежність, то це маніпуляція? Зокрема, про це каже речник УПЦ митрополит Климент.

— Климент бреше! Не хочу навіть використовувати якісь інші фрази. Він прекрасно знає, що ніякої автономії УПЦ нема. Грамота патріарха Олексія не є “томосом” і не є документом, що дає хоч якийсь канонічний статус. Існує статус автокефальної церкви, автономної та екзархату в складі іншого патріархату. Та жодному з цих критеріїв УПЦ не відповідає. Вона самостійна і незалежна з правами широкої автономії. Такої канонічної структури не існує. До прикладу, ви маєте право запитати мене, котра година, а я можу відповісти, а можу і не відповісти.

— Так в УПЦ ж кажуть: наша церква, як хочемо так і називаємось.

— Розумію. Але навіщо ж тоді було 30 років говорити про те, що ці [церкви] не канонічні, а інші канонічні? Філарет також як захотів, так і назвався. То чого ж ви кажете, що він розкольник, не дійсний, не канонічний, але тепер ви самі йдете шляхом Філарета.

— До речі, зараз Філарет каже, що і ПЦУ не самостійна, а виконує вказівки з Константинополя.

— Ми можемо канонізувати святих, і ми це робимо, займаємо своє місце в диптиху помісних православних церков, у нас є свій предстоятель, який не звітує в Константинополь, що йому робити, а що ні. Жодного підпорядкування Константинополю ПЦУ не має.

Річ у тім, що Філарету було обіцяно, що він очолить автокефальну помісну церкву: митрополита Епіфанія оберуть виключно для зовнішньої діяльності, а Філарет далі буде продовжувати керувати автокефальною церквою, визнаною Вселенським православ’ям. Але ж, вибачте, в старі міхи нове вино не наливають. Але навіть якщо б так і відбулося, що Філарет очолив церкву, то я перший не пішов би на Собор і не брав би участі в об’єднанні. І нікуди не дітися від того тоталітарного стилю, в якому він керував церквою. Філарет – старий партійний функціонер, це не секрет, і жити в такому середовищі я би не зміг, та це і не була б церква українського народу. Це була би тяглість радянщини.

— На вашу думку, чому УПЦ так тримається за цей зв’язок з Москвою? Чим їм там так солодко помазано?

— Ну, 30 років вони ж розповідали, що там не канонічні, а за 30 років виросли покоління, що пересварилися між собою, як в Київському, так і в Московському патріархаті. Більш того, я скажу, митрополит Онуфрій, на відміну від патріарха Філарета і митрополита Макарія (глава ліквідованої УАПЦ. – Ред.) міг бути обраним предстоятелем об’єднаної церкви і отримати томос. Про це йдеться в листі-запрошенні на ім’я митрополита Онуфрія. Їм же казали: прийдіть на Собор і оберіть предстоятеля. Та я коли розмовляв на цю тему с митрополитом Онуфрієм, він мені відповів: “Саша, то все дурниці, мені в Москві сказали, що ніякого томосу не буде”. Ми нікуди не підемо, нам нічого не потрібно. Фактично, цим у черговий раз була засвідчена вірність Москві. Функціонерами цих подій були митрополит Антоній Паканич (керуючий справами УПЦ. — Ред.) і Вадим Новинський (український олігарх і протодиякон і меценат УПЦ. — Ред.).

Крім того, сам митрополит Онуфрій в документі після Собору в Феофанії зазначив, що вони “відмежувалися” від Московського патріархату. Та відмежуватися не значить вийти зі складу МП. Та і заяви чи листа Кирилу про те, що митрополит Онуфрій не буде їздити на Синоди, не було.

— Яка зараз доля монастиря ПЦУ в Києво-Печерській лаврі? Торік монастир був зареєстрований як юридична особа, а далі?

— Він зареєстрований в Феодосіївському монастирі, який також належить до комплексу Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”. Очільником цієї юридичної особи є предстоятель ПЦУ, оскільки він голова релігійної організації, а намісником монастиря є отець Авраамій. Відповідно він проводить богослужіння в Трапезному храмі чи Успенському соборі.

— У вас є розуміння, Мінкульт планує заключати з ПЦУ договір на користування майном Києво-Печерської лаври, подібний до того документу, що був укладений з УПЦ?

— Сьогодні важко говорити про подібний документ, оскільки ведеться інвентаризація, працює комісія Мінкульту. Коли це все закінчиться, як це все закінчиться, а ще ж є суди. От поки юридична складова не буде завершена і ми не будемо розуміти наслідки розірвання договору з Московським патріархатом, до того часу говорити про новий договір оренди зарано. Але, за логікою, це реально.

— Ви сподіваєтесь на це?

— Ну звісно ж.

— А от в УПЦ кажуть, що вам забракне ченців, щоб виконувати духовну місію в Лаврі.

— Коли зникнуть ті забобони, про які розповідає УПЦ, то частина ченців долучиться до ПЦУ.

— Яким бачите розвиток подій у Лаврі? Московський патріархат її все ж таки покине?

— Судячи з того, що звідти все вже вивезено, то покине. Я бачив останні фотографії з кабінету керуючого справами митрополита Антонія, і навіть ті старовинні шафи, що знаходились там ще з часів митрополита Володимира, вже їх нема. Тобто на сьогодні вони очевидно готові покинути Лавру.

— У вас є інформація, що станом на зараз хтось із верхівки УПЦ має бажання перейти в ПЦУ, але поки цього не зробив.

— Є така інформація. Та це не лежить в моїй компетенції, адже відповідні рішення має приймати Синод. Безпосередньо до мене зверталися два єпископи. Вони ж чудово розуміють, що митрополит Онуфрій їх не може захистити. Візьмемо як приклад Бердянськ (16 травня РПЦ перевела у своє підпорядкування Бердянську єпархію УПЦ (МП) на окупованій території, — Ред.). Забрали єпархію і все. Кирило поводиться як хазяїн і робить що хоче, а Онуфрій наче набрав в рот води і навіть жодної реакції на Синоді не було. Своїм священникам забороняють навіть причащатися за доєднання до ПЦУ, а тут Кирило забирає з-під носу цілу єпархію, прислав туди єпископа з росії — і нічого, все ніби нормально.

— Торік була ініціатива ПЦУ, щоб визнати патріарха Кирила єретиком. Чому цього не сталося?

— Це питання порушували давно у зв’язку з втручанням Кирила в справи на канонічній території Александрійського патріархату, де РПЦ відкрила свій екзархат. Окрім цього, благословення патріарха Кирила на вбивство, це також смертний гріх, і ідеологія “руського міра”, яка виправдовує етноцид українського народу.

За це мав відбутися суд пентархії – древніх патріархатів, статус яких засвідчений Вселенськими соборами. До пентархії входить Константинопольський патріархат, Александрійський, Антіохійський, Єрусалимський та Кіпрська церква. Та є проблема з Антіохійською церквою: там дуже сильний вплив московського бізнесу плюс конфлікт у Сирії. Єрусалимська церква також має багато проблем з росією та РПЦ. А щоб провести суд — потрібен консенсус, тому його і не було.

Джерело – Переяславсько-Вишневська єпархія Православної Церкви України.